РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ЕТАПИ ЖИТТЄВОГО І ТВОРЧОГО ШЛЯХУ
П.В. БУДРІНА
2.1. Формування наукового світогляду вченого
Петро Васильович Будрін (1857–1939 рр.) – видатний вчений, дослідник і педагог,
наукові ідеї якого багато в чому випередили свій час. Вони були пронизані
глибокою впевненістю у безмежних можливостях розвитку рослинництва і підвищення
родючості ґрунту, що і відобразилося у низці його наукових та
науково–популярних праць, переважно з рослинництва та дослідної справи. Значна
частина його наукових робіт з’явилася завдяки тривалому спостереженню і
експериментальному вивченню життєвих особливостей культурних рослин відносно
їхніх потреб до навколишнього середовища, особливостей, котрі на той час у
сільськогосподарській науці ще були мало вивчені, або не досліджені взагалі.
Можна сміливо стверджувати, що Петро Васильович займає одне з почесних місць
серед найвидатніших дослідників своєї справи, які значно розширили і зміцнили
фундамент землеробської науки.
Петро Васильович Будрін народився 18 червня 1857 року у м. Нердве Солікамського
повіту Пермської губернії у сім’ї священика. Після отримання початкової освіти
у народній школі і закінчення Пермської духовної семінарії він у 1875 році з
успіхом склав іспити до Санкт-Петербурзького університету.
Під час навчання П.В. Будріна на природничому відділенні фізико-математичного
факультету Санкт-Петербурзький університет знаходився у стані свого розквіту,
зумовленого введенням нового Статуту 1863 року. Цей Статут був найбільш
ліберальним з усіх царських університетських Статутів. Російським університетам
було надано права академічної автономії. Поліпшився академічний склад закладів,
відновилась виборність професури й адміністрації. Головним, деякою мірою,
незалежним органом управління було визнано Раду університету. Розроблено заходи
щодо поліпшення учбової дисципліни студентів, чіткого навчального плану.
Звісно, все це призвело до значних зрушень у навчальній і науковій діяльності
Санкт-Петербурзького університету. До університету прийшли нові наукові сили,
зросла кількість студентів. Виникли наукові товариства (Санкт-Петербурзьке
товариство природодослідників, 1868 р.). Університетом було ініційовано й
організовано І Всеросійський з’їзд російських природознавців і лікарів (грудень
1867 – січень 1868 рр.). Цей з’їзд сприяв подальшому розвиткові природничих
наук, вивченні природи взагалі та природних багатств країни. На фоні цих подій
визначився матеріалістичний напрям у розвитку вітчизняного природознавства
другої половини ХІХ століття. Саме тоді Росію наукову і освітню заполонила
теорія Дарвіна, а також з’явилися нові галузі ботанічної науки: морфологія
нижчих рослин, анатомія, ембріологія та фізіологія рослин [99].
На фізико-математичному факультеті, окрім природознавства, існували учбові
курси з хімії, фізики, математики, астрономії, мінералогії і кристалографії.
Достатньо згадати, що до викладацької роботи було залучено таких вчених, як
Д.І. Менделєєв з хімії, І.І. Бордман і О.Д. Хвольсон з фізики, П.Л. Чебишев з
математики, О.І. Воєйков з метеорології, В.В. Докучаєв з мінералогії і
кристалографії, А.М. Бекетов з ботаніки, О.В. Совєтов з агрономії та інші. Їхні
лекції вирізнялись філософським осмисленням проблем природознавства і значно
впливали на формування наукового світогляду студентів [100].
Саме у період навчання в університеті молодий Будрін шукає свою дорогу і місце
у житті. Він захоплюється лекціями одного з найвідоміших суспільних діячів того
часу у галузі сільського господарства професора Олександра Васильовича
Совєтова, який став фактично головним вчителем у житті П.В. Будріна. Студенти
його любили і ставились до нього з великою пошаною. Лекції професора О.В.
Совєтова вирізнялись оригінальністю, науковістю і змістовністю, тому аудиторії
були завжди переповнені. Завдяки лекціям і особистому спілкуванню з ученим
формувалося наукове світосприйняття талановитого студента з агрономічної
спеціальності. Олександр Васильович відразу помітив молодого Будріна і всіляко
підтримував під час навчання в університеті.
Пройдуть роки і наукова спадщина професора П.В. Будріна буде пронизана великими
принципами вчителя, і по цьому шляху він направить дослідження своїх учнів, і
ціле покоління агрономів буде розвивати ідеї і концепції агрономічної школи
О.В. Совєтова. Олександр Васильович Совєтов був енциклопедично освіченим
агрономом-економістом. Він цікавився питаннями рослинництва, тваринництва,
економіки сільського господарства, сільськогосподарськими виставками і
технікою, аграрними дослідженнями окремих районів та господарств. Окрім
систематичної науково-педагогічної роботи на посаді професора кафедри агрономії
університету, він проводив велику редакційно-видавничу роботу, перекладав з
іноземних мов на російську класичні роботи із сільськогосподарської науки. Про
багатогранність його інтересів свідчить список друкованих, оригінальних і
перекладних праць. З 1885 року і до кінця життя О.В. Совєтов був редактором
сільськогосподарського відділу в енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона.
У цьому виданні ним написано статті “Земледелие”, “Пар”, “Свекловица сахарная”,
“Сельское хозяйство” та інші. Саме за його пропозицією Вільним Економічним
Товариством було розпочато вивчення російського чорнозему (1876 р.). Ця справа
була покладена на визначного російського ґрунтознавця професора В.В. Докучаєва
[101]. Найвідомішими працями О.В. Совєтова є “О разведении кормовых трав на
полях” [102] (1859 р. – присуджено ступінь магістра сільського господарства),
“О системах земледелия” [103] (1867 р. – присуджено ступінь доктора сільського
господарства), “О земледелии в древней Рос
- Київ+380960830922