РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ
2.1. Клінічна характеристика обстежених хворих
Нами обстежено 138 хворих на ІХС віком від 34 до 78 років (середній вік склав
63±7,6 років), які були поділені 4 групи: І гр. склали 52 хворих на СС
напруження ІІ-ІІІ ФК; ІІ гр. – 23 хворих на НС (УВС); ІІІ гр. – 44 хворих на НС
(ПрС); ІУ гр. – 19 хворих на НС, у яких спостерігався несприятливий розвиток
захворювання (розвинувся ІМ), (табл. 2.1). Пацієнти поділені на групи
ретроспективно.
Таблиця 2.1
Розподілення обстежуваних за віком та нозологічними формами
Групи обстежуваних
Вік обстежуваних
Всього
30-39
40-49
50-59
60-69
70-79
КГ
23
14
13
18
52
ІІ
23
ІІІ
15
18
44
ІУ
19
Всього
13
36
48
51
13
161
КГ склали 23 клінічно здорові особи. Всі обстежувані цієї групи мали нормальну
ЕКГ, виконували субмаксимальне навантаження під час проведення велоергометрії –
проби без ішемічних змін на ЕКГ і без клінічних проявів стенокардії та її
еквівалентів на висоті навантаження. При ХМ ЕКГ у них не реєструвалися епізоди
БІМ та ББІМ.
В обстеження не включали хворих із серцевою недостатністю ІІБ та ІІІ стадії,
миготливою аритмією, супутніми захворюваннями в стадії декомпенсації,
онкологічними захворюваннями, захворюваннями опорно-рухового апарату.
Нами проведено обстеження 52 хворих на ІХС, СС напруження ІІ-ІІІ ФК віком від
34 до 78 років (середній вік склав 55±10,8 років). Тривалість ІХС від 1 до 3
років була у 18 чоловік, від 3 до 5 – у 14 пацієнтів, від 5 і більше – у 20
осіб. У 26 (50%) хворих ІХС поєднувалася з АГ ІІ стадії, у 10 (19,2%) – з АГ
ІІІ стадії. 12 (23,1%) пацієнтів зі СС ІІІ ФК в анамнезі мали ІМ, 1 (1,9%)
хворий переніс два ІМ.
Для характеристики тяжкості стану хворих стенокардією напруження
використовували функціональну класифікацію Канадської асоціації кардіологів, в
основі якої лежить толерантність хворого до фізичних навантажень.
Хворим цієї групи проводилося велоергометричне тестування. Причиною припинення
навантажувальних проб була поява абсолютних ознак ішемії міокарда (депресія
сегменту ST по ішемічному типу, або розвиток типового нападу стенокардії не
нижче двох балів по D.A.Weiner et al. (1978).
Активно палили 17 (32,7%) пацієнтів, зловживали алкоголем –8 (15,4%), страждали
надмірною вагою – 10 (19,2%); обтяжена спадковість (ІМ, або АГ у одного із
батьків) мала місце у 7 (13,5%) випадках.
Основною скаргою хворих при надходженні в стаціонар був біль в ділянці серця. У
63,3% пацієнтів болі локалізувалися за грудниною або біля її лівого краю, у
28,6% – в лівій половині грудної клітини, 8,2% хворих чітко не могли вказати
локалізацію болю. По характеру болі були стискаючі, давлячі у 51%, пекучі – у
14,3%, колючі – у 10,2%, тупі, ниючі – у 18,3%, невизначені – у 6% падків.
Більшість хворих вказували на ірадіацію болей в ліве плече, ліву руку – 61,2%,
під ліву лопатку – 24,5%, без чітких вказівок на іррадіацію болей – 14,3% . У
переважного числа обстежених (63,3%) стенокардитичний напад продовжувався від 5
до 15 хвилин, у 27,7% – від 1 до 5 хвилин. У 36,8% хворих напади стенокардії
повторювалися по кілька разів (до 3 разів) на добу з різними по тривалості
світлими проміжками. Нічні напади стенокардії по типу Принцметала, які
підтверджені добовим моніторуванням ЕКГ, спостерігалися у 2,3% хворих.
Середньогрупова кількість нападів стенокардії складала 4,6±0,6 на добу.
У 31(59,6%) хворих напади стенокардії знімалися вживанням нітрогліцерину. 13
(25%) пацієнтів не вживали нітрогліцерин з різних причин (головний біль,
ефективність інших препаратів), у 9 (17,3%) обстежених ангінозні болі проходили
самостійно після короткочасного відпочинку.
При фізикальному обстеженні виявлені зміни з боку серця у всіх пацієнтів.
Розширення лівої межі серця відмічено у 71,4%, приглушенність тонів – у 100%,
підсилення тонів (акцент ІІ тону на аорті) – у 51%, синусова тахикардія – у 4%,
синусова брадикардія – у 18,4%, синусова аритмія – у 4%, екстрасистолічна
аритмія – у 4% пацієнтів.
У 45 (86,5%) хворих на ЕКГ відмічені ті або інші відхилення від норми. Частіше
всього зустрічалися відхилення в кінцевій частині шлуночкового комплексу
(81,6%) та різноманітні порушення функцій автоматизму (30,6%) та провідності
(20,4%). Серед порушень в кінцевій частині шлуночкового комплексу частіше
всього зустрічалися ізольовані зміни зубця Т (негативний, коронарний (40,8%
випадків)). Ізольовані зміни сегменту ST (елевація або депресія більше 1 мм)
виявлені у 16,3%, поєднання змін зубця Т і сегменту ST – у 14,3% хворих.
Рівень загального ХС плазми крові у пацієнтів цієї групи склав від 3,8 до 8,3%
ммоль/л (середній рівень склав 5,4±1,03 ммль/л). Як видно з табл. 2.2, у
переважної кількості хворих (32 (61,5%)) виявлено підвищений рівень ХС плазми
крові. Концентрація ЛПНГ була у межах від 2,7 до 9,1 ммоль/л (середній рівень
склав 5,4±1,16 ммоль/л). Тільки у 6 (11,5%) хворих рівень ЛПНГ був менше 4,1
ммоль/л.
Таблиця 2.2
Розподіл хворих на СС в залежності від висхідного рівня ХС, ЛПВГ і ЛПНГ плазми
крові
Показник (ммоль/л)
Абс.
“Ідеальний”ХС (близько 4)
5,7
Нормохолестеринемія (<5,15)
17
32,7
Помірно підвищений ХС (5,2-6,45)
20
38,5
Високий ХС (>6,45)
12
23,1
ЛПВГ<1,11
31
59,6
ЛПНГ>4,1
46
88,5
Рівень загального білку склав 53,8 –85,2 г/л (в середньому 64,8±2,6 г/л).
Протромбіновий індекс був у межах 80-87% (в середньому 83,4±0,7%).
Другу групу хворих на НС, при якій спостерігався позитивний розвиток, ввійшло
67 осіб (13 жінок та 54 чоловіки) у віці від 41 до 74 років (середній вік склав
59,4±8,8 р.). Діагноз НС встановлювали на підставі загальноприйнятих критеріїв,
що запропоновані ек
- Київ+380960830922