РОЗДІЛ 2
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
(1946-1959 рр.)
2.1. Розвиток державного управління освітою України в повоєнний період відбудови республіки (1946-1959 рр.)
Після визволення України від німецької окупації на її території відразу ж розпочався процес впровадження державної політики, спрямованої на якнайшвидшу відбудову народного господарства, інфраструктури, соціально-культурної сфери, пошуку нових форм і методів державного управління.
У повоєнні роки одним із пріоритетних напрямів діяльності державних органів УРСР в освіті був напрям відновлення функціонування освітньої галузі на території республіки. Це зв'язано з тим, що в республіці був низький рівень освіченості громадян, гостро відчувалась нестача кваліфікованих кадрів для народного господарства, існувала необхідність посилення ідеологічного впливу на населення. Виважена освітня політика створила б всі можливості для ефективного вирішення зазначених проблем.
Виходячи з цього, державна політика в галузі освіти, як складова загальнодержавної політики, визначалася Верховною Радою УРСР, як найвищим органом влади в Україні, через видання законів УРСР, а також керування справами початкової, середньої й вищої освіти [129]. Практична реалізація державної освітньої політики була у віданні виконавчих органів державної влади, як центральних, так і місцевих - Ради Народних Комісарів УРСР (далі РНК УРСР), Народного комісаріату освіти УРСР (далі НКО УРСР), а також обласних, районних і міських відділів народної освіти при обласних, районних і міських Радах депутатів трудящих. У своїй діяльності Рада Народних Комісарів УРСР та Народний комісаріат освіти УРСР були підзвітні Верховній Раді УРСР. Українська РСР входила до складу Радянського Союзу, а тому вся державна політика в Україні вироблялася у контексті державної політики СРСР і була, по суті, регіональною політикою Радянського Союзу. Про це свідчить ст.41 Конституції УРСР, де зазначається, що "Рада Народних Комісарів УРСР видає постанови і розпорядження на основі й на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень Ради Народних Комісарів СРСР і перевіряє їх виконання" [129, c.9].
Крім того, як свідчать архівні джерела, в державному управлінні існувало "двовладдя". Нормативно вся державна політика визначалася органами державного управління, але фактично цю функцію здійснювала партія більшовиків (через постанови ЦК ВКП/б/ і на їх основі - постанови ЦК КП/б/У, які дублювалися). Як наслідок, усі закони, постанови й розпорядження державних органів управління приймалися й видавалися на основі постанов партії й суворо контролювалися нею.
Провідним органом державної виконавчої влади в галузі освіти України був Народний комісаріат освіти УРСР (до 1946 р.) (далі НКО УРСР). НКО УРСР відносився до групи республіканських народних комісаріатів (ст. 49), які керували дорученими їм галузями державного управління й підлягали безпосередньо Раді Народних Комісарів УРСР [129, с. 12]. У своїй роботі НКО УРСР керувався законами, постановами РНК СРСР, РНК УРСР та ЦК КП/б/У.
У своїй діяльності Народний комісаріат освіти, а пізніше Міністерство освіти УРСР, керувався Постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 13 серпня
1930 р. "Про реорганізацію Народного Комісаріату освіти УСРР". Відповідно до цього документу, основною метою діяльності органу управління освітою було зосередження планового й ідеологічного керівництва всією системою народної освіти й комуністичного виховання мас в Народному комісаріаті, як штабі культурної революції. Як видно з цієї мети, побудова управлінської вертикалі спрямовувалася на посилення централізації та ідеологізації у роботі.
Відповідно до мети своєї діяльності, державний орган управління освітою виконував такі основні функції:
- загальноідеологічне, наукове та методичне керівництво системою народної освіти;
- провадив централізоване планування діяльності освітньої системи республіки;
- організаційне, ідеологічне, наукове й педагогічне керівництво всією системою масового комуністичного виховання й освітньої роботи;
- забезпечення педагогічних вищих навчальних закладів науково-педагогічними кадрами, затвердження на посадах професорів навчальних закладів;
- керівництво науково-дослідною роботою (ідеологічно і організаційно) педагогічних ВНЗ, її вивчення, нагляд за практичним запровадженням у життя наслідків наукової роботи й практичним їх запровадженням;
- здійснення контролю за виданням педагогічної літератури та підручників;
- запровадження українізації в навчальних закладах, забезпечення освітніх потреб національних меншостей [130, с. 505].
У повоєнні роки перед Наркомосом постало завдання забезпечити ефективну діяльність апарату державного управління освітою, розв'язати велику кількість організаційно-педагогічних, правових, ідеологічних та політичних питань [131, арк. 30].
Для їх вирішення на розгляд і затвердження до штатної Комісії при РНК СРСР був надісланий проект структури й штатного розпису НКО України [132], який передбачав встановлення штату працівників НКО республіки у кількості 321 особи. При цьому за основу бралася структура Наркомосу РСФСР. Серед головних причин, які змусили Наркомос переглянути свої штати були такі:
* збільшення відновлених навчально-виховних і освітніх установ в Україні, труднощі при їх організації;
* труднощі в організації роботи для ліквідації дитячої безпритульності;
* організація навчально-виховних установ і налагодження керівництва ними в західних областях України;
* поліпшення керівництва установами Наркомосу, а також розширення роботи для підготовки, виховання, розстановки кадрів і підвищення їх кваліфікації [133].
У доповідній записці до заступника Голови РНК УРСР Л. Корнійця зазначалось, що штати НКО не в змозі виконувати об'єми робіт, що збільшуються, та вимог, які спричинені змінами умов в Україні [133]. Але, як показали подальші дослідження, дане клопотання з боку Наркомосу залишилася поза увагою РНК УРСР і в подальшому штати апарату НКО навіть зменшували