РОЗДІЛ 2
ВИЗНАЧЕННЯ ТА УЗГОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ПРІОРИТЕТІВ У ФОРМУВАННІ ЦІННІСНИХ
ОРІЄНТАЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
2.1. Нормативно-правове забезпечення державного управління формуванням
ціннісних орієнтацій суспільства: вітчизняний та зарубіжний досвід.
Важливою складовою становлення правової, демократичної держави є законодавчий
процес. У незалежній Україні він розгортається далеко не однозначно. І це
зрозуміло. Існуючі в перші роки незалежності закони багато в чому дублювали
відповідні норми, прийняті колишнім союзним центром у Москві. Власного
законодавчого досвіду Україна практично не мала. Десятиліття незалежного
розвитку можна розглядати як час відпрацювання нового механізму управління і
накопичення досвіду законотворення. Воно не пройшло даремно. В Україні створена
нова система законів, хоч і не досконала, яка охоплює основні сфери
життєдіяльності суспільства і держави, народу і особистості, обумовлює їх
розвиток у правовому полі. Найважливішою ланкою системи є Конституція України,
прийнята 28 червня 1996 року, тобто через п’ять років з дня проголошення
державної незалежності. Формування правового поля в процесі формування
ціннісних орієнтацій суспільства - одне з найбільш актуальних завдань
функціонування, розвитку та реформування цієї галузі в трансформаційний період,
який переживає українське суспільство. Нормативно-правова база сучасної України
в соціокультурній сфері є досить широкою.
У першу чергу розглянемо нормативно-правову базу, що була розроблена за роки
незалежності України у сфері культури. Основний обов’язок щодо подолання і
запобігання негативних явищ у сфері культури покладається нашою державою на
вищий орган виконавчої влади в галузі культури - Міністерство культури і
мистецтв України, яке реалізує державну політику у галузі культури і мистецтв,
сприяє структурній перебудові економіки України.
Підхід до розвитку культури з боку органів державного управління на
сьогоднішній день відбувається за залишковим принципом. Про це свідчить і той
факт, що основним нормативно-правовим актом, у якому визначені правові,
економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в нашій державі,
залишаються „Основи законодавства про культуру”, введені в дію постановою
Верховної Ради № 2117-ХІІ від 14 лютого 1992 р., зі змінами, внесеними
відповідними декретами та законами.
Одними з основних принципів культурної політики, згідно з цим документом, є:
визначення культури як одного із головних чинників самобутності української
нації та національних меншин, які проживають на території України; утвердження
гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтація як
на національні, так і на загальнолюдські цінності; збереження і примноження
культурних надбань; розвиток культурних зв’язків з українцями, що проживають за
кордоном, як основи збереження цілісності української культури; всебічне
міжнародне культурне співробітництво; поєднання державних і громадських засад у
забезпеченні розвитку культури [121].
Слід відзначити, що в нашій державі пріоритетні напрямки розвитку культури
визначаються цільовими державними програмами, які затверджуються Верховною
Радою України. В свою чергу громадяни зобов’язані дбати про збереження
культурної спадщини, традицій народної культури, сприяти охороні пам’яток
історії та культури, піклуватися про естетичне виховання і культурний розвиток
дітей, прилучення їх до цінностей вітчизняної та світової культури.
Закон України „Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000р. № 1805 -
ІІІ [148] регулює правові, організаційні, соціальні, економічні відносини у
сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів
культурної спадщини в суспільному житті, захист традиційного характеру
середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь. Названий
нормативно-правовий акт регламентує діяльність одного з найголовніших суб’єктів
культурної політики - держави. Стаття 11 цього закону визначає, що підприємства
усіх форм власності, заклади науки, освіти та культури, громадські організації,
громадяни сприяють органам охорони культурної спадщини в роботі з охорони
культурної спадщини, можуть встановлювати шефство над об’єктами культурної
спадщини з метою забезпечення їх збереження, сприяють державі у здійсненні
заходів з охорони об’єктів культурної спадщини і поширенні знань про них,
беруть участь у популяризації культурної спадщини серед населення, сприяють її
вивченню дітьми та молоддю, залучають громадян до її охорони.
Позитивні й негативні тенденції в культурній сфері переплелись і утворили
надзвичайно складний і суперечливий клубок, в основі якого лежить протистояння
національно-традиційних цінностей і новотворів радянської доби. Неоднозначність
процесів - характерна особливість сучасного стану культури. З одного боку,
демократизація сфери культури дозволяє ознайомити широкий загал із цінностями
та шедеврами світової культури, які раніше через ідеологічні бар'єри були
недоступними, стимулює творчу активність сучасних митців. З другого, ця ж
ситуація створює умови для проникнення в духовну сферу західної антикультури,
стимулює розвиток її вітчизняного варіанта. Пропагуючи насильство,
розбещеність, антигуманність, антикультура в умовах боротьби людини за
виживання та фактичного браку стійкого культурного імунітету становить серйозну
загрозу для суспільства. Замість традиційної високої моральності нашого народу
відбувається підміна справжніх цінностей шляхом насадження низьких стереотипів
мислення, поведінки, життя, сприйняття світу, руйнуються канали єднання людини
з кул
- Київ+380960830922