РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ
У розділі описано дослідження, що ґрунтуються на декількох теоретичних позиціях. По-перше, до уваги береться той факт, що управлінська діяльність спрямована на зміни об'єкта управління в заданому напрямі. Вона включає в себе постановку мету управління, збирання й аналіз інформації, оцінку проблемної ситуації, організацію системи управління, підготовку і прийняття управлінських рішень, оцінку ефективності управління, здійснення функції контролю тощо. По-друге, комунікативна діяльність (як діяльність, у першу чергу) також має свої складові. Вона вміщує в себе мотивований процес використання тих чи інших засобів для досягнення цілей, зміст (смисл) цілей, суб'єкт і об'єкт, на який вона спрямована, засоби і способи, за допомогою яких відбувається її здійснення, когнітивні компоненти, виконавчі компоненти (операції, дії тощо), особистісні компоненти (потреби, мотиви, смисли, цілі, установки), а головне - результат діяльності. Останній має бути головним критерієм вимірювання самої діяльності. Отже, такий вид діяльності можна розглядати в контексті теорії управління. Саме тому в даному розділі було зроблено спробу побудувати теоретичну модель комунікативної діяльності в державному управлінні в контексті цілеспрямованого впливу.
2.1. Компоненти комунікативної діяльності суб'єктів державного управління
Характеризуючи комунікативну діяльність у державному управлінні, необхідно враховувати специфіку її тлумачення, а також тих результатів, які вона має давати. По-перше, варто звертати увагу на те, що вимоги до процесів державного управління чітко окреслюють його загальні цілі та конкретні завдання.
По-друге, акцент робиться на проблемах взаємодії влади і громадськості.
По-третє, сама комунікація вимагає впровадження в діяльність інновацій.
По-четверте, значне місце відводиться інформаційному обміну, спілкуванню, професійній етиці, формуванню громадської свідомості, вихованню громадян у дусі моральності, зміцненню духовних засад суспільства та іншим завданням, які регламентовані державними документами.
Отже, усе це вимагає спеціально спланованої і організованої комунікативної діяльності як системи, що поєднує в собі різні моделі, притаманні тим сферам людської діяльності, де потрібні управління, взаємодія, організація. Вірогідно, що такий підхід до проблеми комунікативної діяльності дасть можливість впливати на ефективність діяльності в державному управлінні.
У процесі аналізу також до уваги були взяті класичні розробки щодо впливової функції комунікації в її семантичному значенні. Тут зверталась увага на те, що семантика повідомлення не тільки видозмінює поведінку одержувача комунікації, але вона передусім забезпечує можливість детальних змін, прийом інформації за рахунок тієї частини повідомлення, яка не є інформативною. Ця частина має назву значення, яким наділяється інформація з боку одержувача комунікації, а також з боку ініціатора комунікації. Від смислу та значення повідомлення і залежать конкретні зміни поведінки, характер впливовості інформації [81, с. 84].
Також враховувалось, що кінцева мета комунікацій - об'єкт впливу. Саме тому комунікації розглядаються як впливи, причому останні не виступають як пасивне сприйняття одержувачем комунікації чужої думки, як і пасивне підкорення чужій волі. Такі впливи передбачають боротьбу й усвідомлену оцінку значущості мотивів. Це усвідомлений вибір з низки можливостей [269, с. 34-36].
Крім того, зверталась увага на твердження про сферу масових інформаційних процесів, в якій ступінь готовності до взаємодії між свідомістю одержувачів інформації і свідомістю ініціаторів комунікації чітко виписує свою залежність від попереднього комунікаційного досвіду, їх включеності в життя суспільства і необхідності підтримувати певний рівень інформованості для нормальної актуальної діяльності.
У цьому контексті також важливим є акцент на формулюванні "ефекту межі насиченості". Мається на увазі суб'єктивний стан одержувачів комунікації, які в результаті сприйняття серії однотемних або одноманітних відомостей виявляють схильність до різкого зниження готовності продовжувати одержання інформації з будь-якого джерела на ту саму тему [300, с. 159].
Саме тому в процесі контент-аналізу акцент робився на семантичному значенні ключових слів за характером комунікації в державному управлінні. Якщо характеризувати напрями комунікативної діяльності, то тут можна відзначити охоплення ними різних сфер життєдіяльності і поєднання у собі різнопланових елементів моделей комунікації.
З іншого боку, ці напрями регламентуються законодавчими актами. Для того щоб охарактеризувати таку комунікативну діяльність, було піддано контент-аналізу законодавчі й нормативно-правові акти, що регламентують діяльність суб'єктів державного управління.
Контент-аналіз нормативно-законодавчих актів в аспекті комунікативної діяльності, дає можливість співвідносити їх з моделями комунікації в ПР, рекламі, політології, психології, менеджменті і маніпуляції [131].
Якщо результати такого аналізу подати у вигляді графіка, то на відміну від інших видів комунікацій можна спостерігати домінування інформації, яка повинна виконувати різні функції і досягати тієї мети, що окреслена в нормативно-законодавчих актах (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Графік розподілення ключових слів за частотністю використання в розумінні комунікації у державному управлінні
Якщо розглянути окремо результати нормативно-регламентуючих документів, то можна спостерігати наступну картину окремо по кожному документу. Так, контент-аналіз Закону України "Про інформацію" [2] у контексті комунікативних моделей свідчить про домінуюче використання терміна "інформація", стосовно інших термінів комунікативної спрямованості він займає 57,5%, хоча в семантичному його значенні - це давати відомості про стан справ, доводити до відома про що-