РОЗДІЛ 2
Трансцендентальна дедукція категорій і проблема предметності
2.1. Трансцендентальна дедукція категорій як інтенсіональна експлікація
структури судження
Досить важливим моментом при проведенні філософського дослідження є приведення
його результатів у відповідність з вихідними положеннями тієї традиції, з якою
пов'язує себе дослідник та узгодження з ними кроків його проведення. Разом з
тим дослідник природно не може не сприяти переосмисленню самих цих вихідних
положень. Під такими вихідними положеннями ми, власне, маємо розуміти таке
сутнісне ядро певної традиції, яке, власне, і робить можливим проведення
дослідження в її межах. Таким сутнісним ядром трансцендентальної філософії всі
безперечно визнають трансцендентальну дедукцію, яка складає не лише ядро
„Критики чистого розуму” Канта зокрема, а й всієї трансцендентальної філософії
взагалі. То ж, взагалі, саме трансцендентальна дедукція слугує тим „лакмусовим
папірцем”, за яким можна визначити належить чи ні дане дослідження до царини
саме трансцендентального дослідження. Трансцендентальна дедукція слугує ніби
горнилом, пройшовши через яке, можна випробувати на міць результати
трансцендентального дослідження і, разом з тим, вона слугує гарним орієнтиром в
проведенні самого дослідження, таким з яким може узгоджуватися кожен новий крок
в дослідженні. Звичайно, сама трансцендентальна дедукція, як вона проведена у
Канта, не слугує і не може слугувати незмінним еталоном, інакше, взагалі годі
було б сподіватися на можливість її продуктивного переосмислення. Отже,
проведення трансцендентального дослідження є, разом з тим, і переосмисленням
трансцендентальної дедукції, а отже і містить в собі можливість її корекції, в
зв’язку з підтвердженням нових результатів, отриманих в ході проведення
трансцендентального дослідження.
Отож, ми погоджуємося з тими, хто вважає, що трансцендентальна дедукція є ядром
трансцендентальної філософії. І тут ми лише можемо вказати на значення
розуміння трансцендентальної дедукції зокрема для розуміння „Критики чистого
розуму” в цілому, як твору який для кожного, хто хоча б трохи знається на
трансцендентальній філософії, слугує своєрідними воротами, не осиливши відкрити
які, годі сподіватися на поступ в подальших філософських пошуках в царині
трансцендентальної філософії. Більш того, враховуючи вплив цього твору на всю
сучасну філософію, годі сподіватися на вільну орієнтацію в ній, якщо ці
„своєрідні ворота” не піддадуться допитливості дослідника, а без допитливості
не варто і братися за цю нелегку справу. Допитливість означає ніщо інше як
небажання залишатися в межах філософсько-історичних, а подекуди текстологічних
студій, а вона прагне перевести дослідження з історико-філософського в
проблемно-теоретичне русло. Але при цьому історико-філософська підготовка має
слугувати гарним підмурком при проведенні будь-якого проблемно-теоретичного
дослідження, проте не підміняти його собою.
Підтвердженням значення розуміння трансцендентальної дедукції для розуміння
всієї „Критики чистого розуму”, цих "вихідних воріт" будь-якого
трансцендентального дослідження, може слугувати нам зауваження Д. Генріха: „То
ж не дивно, що ця дедукція привертає до себе увагу інтерпретаторів, так як не
жоден інший текст в історії філософії. Лише на тридцяти п’яти сторінках, які
дозволяють себе легко відділити від іншого тексту, Кант подав свої найглибші
думки, вирішальні обґрунтування для своєї теорії знання. Хто ці сторінки
правильно зрозуміє, той оволодіє ключами для розуміння і оцінки всього
твору”[121, c.90].
Також ми можемо знову послатися на зауваження Д.Генріха в контексті роз’яснення
власного дослідження: „Для філософів, які бажають скористатися Кантом в якості
свідка, досить легко свої власні думки привнести в текст. Однак ніхто до цього
часу не був здатен запропонувати інтерпретацію, яка повністю узгоджувалася б з
кантівським текстом”[121, c.90]. Власне, наше дослідження повною мірою
відповідає даному зауваженню Д.Генріха. Ми і не ставимо собі за мету повне
узгодження наших досліджень з кантівським текстом. Як ми вже вище зазначали,
кантівська дедукція і, тим більше, історично усталене її розуміння не є
незмінним еталоном, а є лише корелятом і орієнтиром при проведені нашого
дослідження.
Отож, спочатку звернімося до усталених підходів щодо розуміння
трансцендентальної дедукції, з метою кращого виокремлення власної позиції.
Насамперед, звернімося до усталених підходів щодо розуміння самої структури
трансцендентальної дедукції і спробуємо, при всіх суперечливостях її
інтерпретацій, знайти для всіх них спільний знаменник, тобто те, що їх всі
об’єднує, принаймні переважну їх частину; звичайно ми в жодному разі не
претендуємо на повну обізнаність в значному об’ємі існуючих інтерпретацій.
Тому, в разі бажання у нас можна знайти певні прогалини і певну неповноту,
проте нас цікавить виявлення саме загальної тенденції, якщо на неї взагалі
можна сподіватися щодо Канта.
Усталене витлумачення трансцендентальної дедукції ми називаємо екстенсіональним
витлумаченням, виокремлюючи, таким чином, відносно нього те витлумачення, яке
пропонуємо ми і яке ми називаємо інтенсіональним. Але при цьому ми в жодному
разі не розглядаємо екстенсіональне і інтенсіональне витлумачення
трансцендентальної дедукції як дві взаємовиключні альтернативи. Про це мова не
йде. Швидше ми пропонуємо їх розглядати як такі, що доповнюють одна одну.
Отож, ми зовсім не заперечуємо можливості усталеного домінуючого витлумачення
дедукції, яке ми називаємо екстенсіональним, і більш того вважаємо його
обґрунтованим. Однак ми н
- Київ+380960830922