РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Характеристика обстежених пацієнтів
Обстежено 94 пацієнта від 32 до 64 років, середній вік 51,3±7,6 років.
Основними критеріями включення хворих в обстеження були:
наявність у якості основного захворювання ГХ ІІ ст. за класифікацією за
ураженням органів-мішеней (ВООЗ, 1996), з ЕхоКГ-ознаками гіпертрофії лівого
шлуночка без його явної дилатації та/або офтальмоскопічними ознаками ангіопатії
сітківки І-ІІ ступеня (за класифікацією Keith-Wagener-Barker);
вік до 65 років;
чоловіча стать;
відсутність важкої супутньої патології (цукрового діабету, стенокардії), яка
могла би вплинути на перебіг основного захворювання та бути суттєвою причиною
обмеження життєдіяльності.
Відповідно до класифікації ВООЗ за рівнем АТ (1999) [1] в обстеженні брали
участь пацієнти з АГ І ступеня (САТ 140-159 мм рт.ст., ДАТ 90-99 мм рт.ст.), ІІ
ступеня (САТ 160-179 мм рт.ст., ДАТ 100-109 мм рт.ст.) та ІІІ ступеня (САТ ?
180 мм рт.ст., ДАТ ? 110 мм рт.ст.). Як видно з таблиці 2.1 у хворих
відзначалася переважно АГ ІІ і ІІІ ступеня.
Таблиця 2.1
Розподіл обстежених в залежності від рівня АГ
Кількість хворих
Артеріальна гіпертензія
I ступеня
IІ ступеня
IIІ ступеня
абс
10
43
41
11
46
43
У більшості пацієнтів АГ існувала вже тривалий час (табл. 2.2), у 44%
перевищуючи 10 років. Середня тривалість захворювання 10,0±0,9 років.
Таблиця 2.2
Розподіл обстежених в залежності від тривалості захворювання
Кількість хворих
Тривалість АГ (роки)
<5
5-10
>10
абс
26
26
42
28
28
44
За критеріями ВООЗ та результатами численних епідеміологічних досліджень [1,
14, 16] прогноз хворих з АГ залежить не тільки від рівня АТ, а й наявності
інших факторів серцево-судинного ризику. Тому нами було проаналізовано
наявність деяких факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань та їх
ускладнень.
Відомо, що вік підвищує експоненціально рівень відносного ризику розвитку АГ та
серцево-судинних ускладнень [25]. У вибірці, що досліджувалась, переважали
пацієнти у віці старше 45 років (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Розподіл обстежених хворих за віком
Палили серед обстежених майже половина (47,9 %) пацієнтів.
Існує пряма кореляція між масою тіла і величиною АТ [9, 25]. Крім того, у
чоловіків індекс маси тіла (ІМТ) асоціюється з ознаками ГЛШ [176]. ІМТ рахували
за формулою, яка рекомендована ВООЗ, де ІМТ дорівнює відношенню ваги тіла та
квадрату зросту. ІМТ відповідав нормі (< 25 кг/м2) тільки в 12,8% випадків, а у
46,8% ІМТ перевищував 30 кг/м2.
Також відомо, що АГ в значній мірі має спадкову схильність
[23, 24, 25, 177]. З анамнезу обстежених нами хворих виявлено, що у 73 (78%)
пацієнтів батьки або близькі родичі страждають чи страждали на АГ.
Регулярну антигіпертензивну терапію отримували 12% обстежених; нерегулярно
лікувалися 75% хворих, переважно при погіршенні самопочуття та підвищенні АТ;
ніколи не приймали терапію 13% пацієнтів. Серед груп антигіпертензивних
препаратів найбільш часто хворі приймали інгібітори АПФ – 72%, діуретики
приймали 25%, бета-блокатори – 18%, антагоністи кальцію – 15%. Монотерапію
застосовували 62% пацієнтів, комбіновану терапію двома та більше препаратами –
38% При лікуванні покращання самопочуття та зниження АТ відзначали 85%
обстежених.
За соціальним положенням більшість хворих – 59 (62,8%) складали представники
професій, в трудовій діяльності яких переважали інтелектуальні, сенсорні та
емоційні навантаження. Цю категорію хворих при подальшому аналізі називали
працівниками розумової праці. Дещо менше було представників фізичної праці – 35
(37,2%).
За даними ЕКГ у 36 % обстежених виявлялися ознаки ГЛШ (за критеріями
Соколова-Лайона, Губнера-Ундерлейдера, Корнельського вольтажного критерію і
Корнельського добутку або системою Ромхілт-Істес). У 13 (14%) хворих на ЕКГ
відзначалося відхилення електричної вісі вліво ? - 30°, у 7 (7,5%) хворих –
дискордантне зміщення сегменту ST та зубця Т у відведеннях V5-V6, у 12 (13%) –
виявлялися ознаки гіпертрофії та перевантаження лівого передсердя. Порушення
ритму серця у обстежених за результатами ЕКГ проявлялися у вигляді одиночних
екстрасистолій: надшлуночкових – у 8 хворих, шлуночкових – у 3 хворих.
Порушення провідності спостерігалися у 8 хворих, з них у 4 – неповна блокада
передньої гілки лівої ніжки пучка Гіса, у 4 – неповна блокада правої ніжки
пучка Гіса.
За даними добового моніторування ЕКГ у 11 (12%) пацієнтів відзначалися ознаки
ішемії міокарда, які виявлялися в період пильнування хворих під час виконання
фізичних навантажень. У 89 (95%) обстежених були встановлені різноманітні
порушення ритму. Надшлуночкова екстрасистолія спостерігалася у 86 (91%) хворих,
проте у значної більшості пацієнтів (49 %) вона була одиночною та не
перевищувала 10 екстрасистол за 1 годину. У 6 осіб частота одиночних
екстрасистол встановлювала 30 і більше за годину. У 31 хворого були зафіксовані
епізоди парної, а у 16 хворих – групової надшлуночкової екстрасистолії.
Шлуночкові порушення ритму зустрічалися у 32 (34 %) обстежених, переважно у
вигляді одиночних екстрасистол з частотою до 10 за годину (20%), у 3 хворих
частота екстрасистол була 10-30 за годину, у 2-х – більше 30 за годину. У 12
хворих на протязі доби були зафіксовані парні або групові шлуночкові
екстрасистоли.
З метою оцінки інформативності патології сітківки в аспекті встановлення
тяжкості захворювання у обстежених хворих проведено аналіз змін очного дна за
даними офтальмоскопії. Ознаки ангіопатії І-го або ІІ-го ступеня виявлялася у
всіх обстежених. Причому у більшості хворих (81%) переважали симптоми, що
характеризують не тільки функціональні зміни
- Київ+380960830922