Ви є тут

Статус інституту місцевого самоврядування у вимірах сучасної комунікативної парадигми

Автор: 
Савенко Леонід Олексійович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
3406U000542
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
2.1. Управлінські послуги як основний напрямок діяльності місцевого
самоврядування
Одна з основних цілей місцевого самоврядування і його виконавчих органів (п.
1.3 дисертації) полягає не тільки у загальному управлінні процесами
життєзабезпечення і розвитку відповідних територій, а й у наданні належних
управлінських послуг населенню. Йдеться, зокрема, про якісне задоволення потреб
і підвищення рівня життя громадян та оптимізацію витрат ресурсів, що з цим
пов'язані [9; 140].
Це вимагає від органів місцевого самоврядування та його посадових осіб
ефективного виконання таких основних завдань:
* забезпечення реального підвищення доходів громадян як в державному, так і
приватному секторах до рівня розвинутих країн світу [39; 101];
* створення максимально спрощених процедур для організації самозайнятості
населення, розвитку малого підприємництва [32; 153];
* спрямування орієнтації в життєзабезпеченні громадян на досягнення
європейських стандартів товарів і послуг [8; 170];
* досягнення високоякісних житлово-побутових умов громадян, реальної безпеки
життя людини, упровадження механізмів розвитку територіальної горомади [8; 9];
* забезпечення соціальних гарантій для розвитку людини [170];
* організація моніторингу ефективності управлінської діяльності органу
місцевого самоврядування [140].
Важливим стратегічним завданням сучасної адміністративно-територіальної реформи
є запровадження нової ідеології функціонування місцевого самоврядування, як
діяльності по забезпеченню реальних прав і свобод громадян, наданню державних
та громадських послуг. Відповідно до цього, Україна має перетворитися в
"державу для людини", соціальну державу [82], що надає людині якісні
управлінські послуги.
Управлінські послуги є досить новим елементом взаємовідносин між державою, її
владними структурами, а також між органами місцевого самоврядування та людиною.
В адміністративному праві сучасних розвинутих країн Заходу (США, Франція,
Англія та ін.) інститут управлінських послуг є достатньо розробленим і вже діє
протягом останніх десятиліть [81]. Що стосується української практики місцевого
управління, то це поняття можна вважати новим і дискусійним [11; 14; 167].
Насправді, правовий інститут управлінських послуг досить точно відображає місце
демократичної держави у відносинах з людиною і суспільством.
Що ж це за взаємовідносини? Йдеться, по-перше, про певну множину
дозвільно-реєстраційних дій, що стосуються звернень окремих фізичних чи
юридичних осіб (адміністративні послуги); по-друге, маються на увазі послуги,
що пов'язані із життєзабезпеченням громадян, тобто з власними (місцевого
самоврядування) та делегованими повноваженнями по задоволенню основних потреб
населення.
Людина все більшою мірою починає розглядатися як клієнт і споживач послуг, що
надаються державними та місцевими установами, відтак, і ефективність їх
діяльності оцінюється через призму задовольняння потреб і конкретних запитів
споживача. Підсиленням успіху їх роботи може бути упровадження додаткових
функцій і розвиток нетрадиційних видів обслуговування, що збільшує результат. У
цьому відношенні, становлення інституту надання управлінських послуг і можна
вважати, на наш погляд, "нетрадиційним" видом обслуговування.
До управлінських послуг відносять: соціальні та дозвільні послуги, послуги
ліцензування, легалізаційні, акредитаційні, атеститаційні, реєстраційні,
експертні, консультаційні та інформативні, а також послуги погодження.
Реальне запровадження правового інституту управлінських послуг передбачає
вирішення низки суттєвих питань, зокрема:
* визначення поняття "управлінські послуги" та його ознак, відмежування його
від поняття "державні послуги";
* конкретизація видів управлінських послуг і встановлення принципів, якими
повинні керуватися органи виконавчої влади та місцевого самоврядування при
наданні останніх;
* з’ясування прав і обов’язків упроваджених органів і отримувачів послуг;
* формування стандартів і визначення чіткої процедури надання управлінських
послуг тощо.
Зазначені вище та ряд інших питань знаходяться в стадії розробки, опрацювання,
ще не отримали належного теоретичного обґрунтування, тобто потребують глибокого
і комплексного дослідження в межах нової парадигми
адміністративно-територіальної реформи України та нової редакції Закону "Про
місцеве самоврядування".
Виявляється, що управлінські чи адміністративні послуги повинні мати певні
ознаки, основними з яких є:
* можуть надаватися лише на вимогу та з ініціативи фізичних і юридичних осіб
(за їх зверненням);
* повинні безпосередньо передбачатись законом (мається на увазі кожна конкретна
адміністративно-управлінська послуга);
* закон наділяє повноваженнями по наданню кожної окремої управлінської послуги
відповідний орган місцевого самоврядування;
* для отримання управлінських послуг фізичним та юридичним особам необхідно
виконати певні вимоги, визначені законом (тобто має бути дотриманий
встановлений порядок (процедура) надання відповідної послуги);
* адміністративно-управлінська послуга має кінцеву форму індивідуального
адміністративного акту, в якому вказаний його адресат ("споживач послуги")
[140].
Слід зазначити, що сучасне українське законодавство дозволяє виділити наступні
групи управлінських послуг [59; 60; 61 та ін.]:
* видача дозволів (наприклад, на зайняття окремими видами підприємницької
діяльності; проведення мітингів, демонстрацій);
* розміщення реклами;
* придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї;
* створення творчих груп для виготовлення телерадіопрод