Ви є тут

Правовий статус підприємства як суб'єкта господарювання

Автор: 
Ісаков Михайло Григорович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U003204
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ГОСПОДАРСЬКА КОМПЕТЕНЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ
ТА ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЇХ МАЙНА
2.1. Поняття та зміст господарської компетенції підприємств
Усі суб'єкти господарювання як суб'єкти господарського права з моменту своєї
легітимації у встановленому законом порядку мають права та обов'язки щодо
участі у господарських правовідносинах.
Підприємства здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську
компетенцію. Законодавець під господарською компетенцією розуміє сукупність
господарських прав та обов'язків (ч.1 ст. 55 ГК). У загальній теорії права для
характеристики належних суб’єктам прав використовується поняття правоздатності
[19 Як вірно підкреслює О. Кібенко однією із основних помилок ГК є відхід від
термінології, закладеної у ЦК, яка традиційно використовується учасниками
господарських відносин (у договорах, установчих документах, інших внутрішніх
нормативних актах). Використання спільної термінології у двох кодексах допоможе
уникнути колізій та суттєво спростить процес тлумачення правових норм [176,
С.422].], а щодо прав господарських організацій (юридичних осіб) – ще й
правосуб’єктності. Правосуб’єктність юридичних осіб як можливість мати права та
обов’язки, так їх і безпосередньо здійснювати виникає одночасно з моменту
державної реєстрації підприємства.
Щодо застосування даних понять цілком слушним вважаємо висновок, зроблений В.
Лаптєвим, що “если в условиях плановой экономики, когда основную массу
хозяйствующих субъектов составляли государственные предприятия, для обобщающей
характеристики прав и обязанностей субъектов хозяйственного права использовался
термин «компетенция», то сейчас правильнее в этих целях применить термин
«правоспособность». Термин «компетенция» плохо подходит для характеристики
основной массы современных хозяйствующих субъектов – частных предприятий и
индивидуальных предпринимателей. Однако он может использоваться применительно к
таким субъектам предпринимательского права, как государственные органы и
подразделения предприятия [205, С.17]. Так, А. Венедиктов під компетенцією
державного органу розумів предмет його діяльності (його задачі чи функції) і
обсяг прав і обов'язків, необхідних для здійснення його задач [115]. Такий
підхід у значній мірі характеризує і роботи сучасних авторів, що займаються
проблемами компетенції. Вони підкреслюють, що самі завдання і функції можуть
охоплюватися поняттям компетенції головним чином тільки в тій мірі, в якій вони
відображають права й обов'язки суб'єкта [213].
Правосуб’єктність (в т.ч. підприємств) на думку В. Мамутова відноситься до
загально правових понять: ”Это понятие определяет юридическое бытие участников
общественных отношений как субъектов права (точнее, правоотношений), способных
иметь и осуществлять права и обязанности в различных сферах юриспруденции:
заключать сделки, хозяйственные договоры, международные соглашения, вступать в
трудовые отношения, создавать хозяйственные общества, платить налоги и т.д.
Титул правосубъектности как общеправового понятия подтверждает также ее
включение вместе с основными (конституционными) правами и обязанностями в общее
понятие правового статуса.” [220, С.108. ].
Обсяг прав і обов'язків у суб'єктів господарського права різних видів
неоднаковий, оскільки, по-перше, він залежить від цілей і задач суб'єктів
визначеного виду, по-друге, – від кількості господарських зв'язків, у яких бере
участь той чи інший суб'єкт господарювання.
Господарська компетенція юридично забезпечує функціонування кожного з суб'єктів
господарювання у сфері господарювання в необхідних межах і відповідно до
індивідуального призначення конкретних суб'єктів. Розрізняють кілька видів
господарської компетенції в залежності від певних господарських прав і
обов'язків різних суб'єктів господарського права, та від виконуваних ними
функцій у процесі господарювання. В.Лаптєв зазначає, що розходження у функціях
приводить до розходження в компетенції суб'єктів господарського права як за
обсягом, так і за можливістю участі в господарських правовідносинах усіх видів
чи тільки визначеного виду. З цієї позиції представляється необхідним
розрізняти господарську компетенцію повну, внутрішньогосподарську та змішану.
Зазначені три види господарської компетенції розрізняються за обсягом прав і
обов'язків суб'єктів господарського права. Найбільш широкі права включаються в
повну господарську компетенцію, що дає суб'єкту господарського права можливість
брати участь у господарських відносинах за горизонталлю і вертикаллю, а також у
внутрішньогосподарських відносинах. Повна господарська компетенція включає в
себе і ті права, що формулюються як права юридичної особи. Навпроти, ці права
не включаються в компетенцію внутрішньогосподарську і змішану [302, С.123].
Повна господарська компетенція передбачає самостійну участь у господарському
обороті шляхом визнання за підприємством як юридичною особою господарської
правосуб'єктності. Господарська правосуб'єктність – це визнана законодавством
за суб'єктом господарювання сукупність загальних юридичних можливостей для
безпосередньої участі у господарській діяльності та управлінні нею [96; С.43].
До прийняття нового ЦК України цивільна правоздатність юридичних осіб була
спеціальною (обмеженою). Сутність спеціальної правоздатності полягає в тому, що
юридична особа має право вчиняти лише ті дії, які спрямовані на досягнення
зазначеної в установчих документах цілі. "Вони можуть мати лише ті права та
обов'язки, які відповідають цілям і завданням їх діяльності і необхідні їм для
здійснення своєї діяльності" [142, С. 36].
Спеціальна правоздатність підприємств своїм розвитком зобов'язана дозвільному
порядку виникнення юридичних