РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО
МИСТЕЦТВА У ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ ХХ ст.
Перша третина ХХ століття, особливо 20—30-ті роки, була для українського
мистецтва періодом виходу на нові обшири розвитку національної художньої
культури, зокрема, монументально-декоративного мистецтва, цілком у контексті
тогочасного поступу світового і європейського образотворення. Як зазначав
Богдан Стебельський, “українське національне відродження, що завершилось
відновленням української державности в 1918 році, було одночасно культурним
відродженням українського народу, в тому його мистецтва” [176, с. 252]. Це
підтверджувалося наявністю тоді реформаторських інноваційних течій, появою
яскравих творчих індивідуальностей, які за походженням, вихованням,
самосвідомістю були тісно пов’язані з Україною. Багато з них пізніше стали
жертвами репресій. Нові ідеї у мистецтві пов’язані з іменами Олександра
Архипенка в скульптурі, Георгія Нарбута у графіці, Михайла Бойчука у
монументальному мистецтві, Василя Кричевського в архітектурі, Олександра
Богомазова, Олександри Екстер, Анатоля Петрицького, Василя Єрмилова — в
авангардовому малярстві. Навколо цих майстрів гуртувалися учні й послідовники,
що й зумовило формування різних мистецьких напрямів та шкіл.
Рух у мистецтві на початку ХХ ст. був змаганням, кажучи словами
Б. Стебельського, “поміж силами матеріалізму та ідеалізму, силами реалізму і
абстракціонізму, об’єктивізму та суб’єктивізму, протиставленням масовості
індивідуалізму, сюжетності у мистецтві — форми” [176, с. 252—253]. Саме у цей
час в Україні інтенсивно активізувалося художнє життя.
З’являлись непересічні особистості, які своєю творчою діяльністю означили добу.
Однією з них був Василь Григорович Кричевський — талановитий архітектор, який
успішно працював також і в галузі графіки, малярства, декоративного мистецтва.
Чи не найбільшої слави зажив митець спорудженням за його проектом будинку
Полтавського губернського земства (1903). Авторові вдалося створити
оригінальний, позначений виразними національними прикметами, цілісний з погляду
мистецько-стилістичних особливостей архітектурний об’єкт, який з погляду
інноваційності, значущості цінний і нині, лишаючись зразком української
архітектури початку ХХ століття.
У будинкові земства В. Кричевський досяг вишуканої гармонії пластичних форм,
пропорцій. “Будинок Полтавського Земства, — писав С. Таранушенко, — мав для
нашої новітньої архітектури епохальне значення. Його стиль визначив новий
напрям у будівництві, до якого тяжить багато архітектів аж до сьогодні. Від
нього, як від зразка, виходила чимала група архітектів перших двох десятиліть
ХХ століття” [183, с. 176].
Засадничою основою архітектурної творчості В. Кричевського слугував
багатовіковий досвід народного зодчества, його кращі традиції, глибоке знання
автором народних джерел, принципів побудови української селянської хати,
церкви, вітряка та інших архітектурних споруд. Митець непохитно стояв на
позиціях національної ідеї в архітектурі: народності мистецтва, творчого
використання принципу доцільності, вільної трансформації форми. Зрозуміло, така
позиція була під силу тільки майстрові, який відчуває українську ментальність,
національний ідеал прекрасного. Вихований на взірцях української народної
архітектури й орнаментики, В. Кричевський був національним митцем. Він відкидав
дослівне повторення етнографічних елементів та відстоював їх творче
інтерпретування. Мешкаючи в Києві, В. Кричевський підтримував творчі контакти з
такими визначними діячами української культури, як історик М. Грушевський,
митці О. Мурашко, П. Холодний-старший, знайомиться зі львівськими майстрами
І. Трушем, О. Лушпинським, М. Бойчуком, мистецтвознавцями І. Свєнціцьким,
В. Щербаківським. У 1912—1913 роках митець керує килимарнею Богдана і Варвари
Ханенків у селі Оленівка. Він створює також графічні твори, здійснює оформлення
книг М. Грушевського та інших українських діячів культури, працює у галузі
мистецтвознавства та мистецької публіцистики. 1914 року у журналі “Сяйво” він
опублікував статтю “Про розуміння українського архітектурного стилю”.
Творчість В. Кричевського багатогранна. Вона виявилася в різних видах і жанрах
мистецтва. За освітою він архітектор, автор ряду громадських і приватних
будинків. Вагома творча спадщина В. Кричевського і в галузі малярства. Його
етюди позначені світлою кольоровою палітрою, українською сонячністю настрою; а
сюжетні композиції — декоративним хистом. Свого часу про особливість творчої
манери В. Кричевського мистецтвознавець С. Таранушенко писав: “його
оригінальність, його нове слово в мистецтві чималою мірою полягає в тому, що з
модерним декоративним малярством він стихійно зв’язує локальний колір, ту
типову українську рису, що в різних стадіях переходить від рисунку Шевченка та
Мікєшина до наших днів. У модерному упрощеному рисунку Кричевського він б’є
живим джерелом” [183, с. 180].
Як графік, починаючи з 1909 року, В. Кричевський оформив чимало українських
видань. Причому при всій оригінальності свого підходу митець поєднував
інноваційність з кращими творами української книжкової графіки XVII—XVIII ст.
“На блискучих прикладах, — писав С. Таранушенко, — він показав, що в окреслених
умовах, у руках справжнього майстра старі українські мотиви оживають і
набирають актуальності та сучасного змісту й значення” [183]. “Ілюстрована
історія України”, “Культурно-національний рух”, “Про українську школу та
українську мову” М. Грушевського, “Українська книга XVI—XVІI ст.” — це видання,
для оформлення яких В. Кричевський використав елем
- Київ+380960830922