РОЗДІЛ 2. Структурно-функціональні та діяльнісні фактори формування політико-адміністративної еліти на регіональному рівні державного управління
2.1. Структурно-функціональні складові політико-адміністративної еліти з урахуванням співвідношення і взаємодії гілок влади
Владні відносини відігравали роль стратифікуючих чинників на протязі всієї історії людського суспільства. В основі поділу суспільства на еліту і маси знаходяться відносини панування, влади, контролю й підпорядкування. Влада - вона всюди, де є сталі об'єднання людей. Ті особи, хто має владу, здійснюють управління життям тих, хто її не має. Це певні відносини, що припускають наявність суб'єкта і об'єкта, сутність яких полягає в тому, що об'єкт повинен здійснити дію за бажанням суб'єкта. Під "владою" в широкому значенні цього слова розуміється, слідом за М.Вебером, можливість для суб'єкта здійснювати свою волю в досягненні цілей в межах певних соціальних відносин, не беручи до уваги опір, який чиниться [16].
На запитання: "Хто володіє державною владою - важливим ресурсом державного управління?" можна відповісти, що суб'єктом державного управління є політико-адміністративна еліта, якій народ України делегував управлінські повноваження. В даному підрозділі ставиться задача детального дослідження суб'єкта державного управління - визначення його структурно-функціональних складових.
Зрозуміло, що політико-адміністративна еліта складається з політичної й адміністративної складових. В науковій літературі до першої відносять ту частину політико-адміністративної еліти, якій надаються повноваження з державного управління через її обрання на виборах, а до другої - тих, кого призначають на високу державну посаду [113].
Для з'ясування взаємодії між складовими політико-адміністративної еліти треба звернутись до моделей політико-адміністративних формальних відносин у державі [113].
Перша модель - розмежування політичного та адміністративного компоненту (дод. Д, рис. 1). Вона полягає в наявності чіткого розподілу між діяльністю політиків і адміністраторів, взаємодія між ними практично відсутня. Вони існують у двох різних світах із власними цінностями, правилами та методами [158]. Якщо мотивація, цілі функціонування обох компонентів не узгоджені, то виникає загроза розбалансування, порушення цілісності системи державного управління, що знижує її дієздатність. Наприклад рішення, прийняті політиками, виконуються частково, або взагалі ігноруються в управлінській діяльності.
Позитивним моментом цієї моделі є політична нейтральність адміністраторів, яка забезпечує незалежність формування адміністративної складової від політичної й безперервність процесу державного управління, а також самостійність політиків в прийнятті політичних рішень і дотримання демократичних норм в під час формування політичної складової політико-адміністративної еліти, тобто мінімізація адмінресурсу у виборчому процесі.
Друга модель - поглинання політичним компонентом адміністративного (дод. Д, рис. 2). Дана модель характеризує повну пріоритетність в політико-адміністративній діяльності політичної складової як в управлінні, так і в кадровій політиці. Адміністративна еліта формується з представників політичної і якщо в результаті виборів відбувається зміна політичної еліти, то автоматично оновлюється й адміністративна. З одного боку таким чином забезпечується циркуляція політико-адміністративної еліти, але з іншого, з врахуванням традицій та неформальних правил, які залишились в системі державного управління у спадок від радянської номенклатури, - це створює умови, що сприятимуть нестабільності, відсутності наступництва в управлінні державою, розвитку патронажних, клієнтальних відносин між складовими політико-адміністративної еліти .
Третя модель - поглинання адміністративним компонентом політичного. Основною тезою цієї моделі є краща підготовленість адміністраторів у сфері державного управління порівняно з політиками (дод. Д, рис. 3). За визначенням Б. Пітерса саме адміністратори "почуваються більш здатними діяти відповідно до формальних напрямків влади" [156]. Вважається, що ця модель доцільна в умовах політичної кризи в державі, у зв'язку з відносною позиційною постійністю адміністраторів в період змін політиків, що має сприяти стабілізаційним процесам у країні. Але з часом, в некризові періоди, функціональна перевага адміністративної складової політико-адміністративної еліти над політичною призводить до дистанціювання влади від народу через те, що політична еліта, якщо вона демократична, тобто має бути представником інтересів населення, формується із значним впливом адміністративної еліти, а не шляхом вільного волевиявлення громадян.
Четверта - модель взаємовпливу політичного й адміністративного компонентів (дод. Д, рис. 4). Ця модель передбачає участь адміністраторів у визначенні політичного курсу держави, а також участь політиків у реалізації цього курсу.
На думку В. Соловиха в період 1991-2002р.р. в Україні була реалізована перша модель політико-адміністративних відносин [113]. До третьої моделі відносин українська політико-адміністративна еліта наблизилась під час другого терміну президентських повноважень Л.Кучми. І, нарешті, сьогодні, після обрання Президентом України В. Ющенка і проведення виборів-2006 на пропорціональній основі, взаємовідносини політичної й адміністративної складових більш ближче до другої моделі. На регіональному рівні зазначені процеси ще більш контрастні, у зв'язку із централізацією влади, яка ще має місце в управлінні державою.
Отже, за роки незалежності України взаємовідносини обох складових української політико-адміністративної еліти в результаті свого розвитку приймали ознаки всіх моделей, окрім четвертої, яка, на нашу думку, створить сприятливі умови для ефективного функціонування системи державного управління, через налагодження партнерських стосунків у взаємодії еліт.
В ході дослідження політико-адміністративної еліти в результаті вивчення та аналізу її структу
- Київ+380960830922