РОЗДІЛ 2
КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНТИНГЕНТУ ОБСТЕЖЕНИХ ХВОРИХ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика контингенту обстежених хворих
Дана робота ґрунтується на результатах комплексного обстеження 152 хворих
чоловіків на ІХС і гіпертонічну хворобу (ГХ) віком від 34 до 60 (в середньому
52,5±0,8) років. Всі хворі знаходились на стаціонарному лікуванні в
кардіологічних відділеннях МКЛ №1 м. Вінниці протягом 2004-2006 років. Групу
контролю склали 28 практично здорових чоловіків віком від 33 до 60 (в
середньому 54,3±1,4) років.
Критеріями включення хворих у дослідження слугували:
наявність верифікованої ІХС і ГХ;
чоловіча стать;
вік не старше 60 років.
Критеріями виключення із дослідження вважали:
жіночу стать;
вік старше 60 років;
наявність цукрового діабету;
гостре порушення мозкового кровообігу;
наявність постійної форми фібриляції/тріпотіння передсердь і
АВ-блокади ІІ та ІІІ ступеня;
перенесені оперативні втручання з приводу імплантації кардіостимулятора та
реваскуляризації коронарних судин;
наявність тяжких та клінічно значимих захворювань дихальної системи,
шлунково-кишкового тракту та щитоподібної залози, злоякісних утворень;
зловживання алкоголем.
Розподіл обстежених хворих за віковим цензом наведений на рис. 2.1. Приведені
дані демонструють відсутність суттєвих розбіжностей в віковому розподілі між
здоровими пацієнтами та хворими основного клінічного масиву (р>0,23). Привертає
увагу, що найменшу частку серед обстежених склали особи не старше 35 років
(14,3% і 11,2% відповідно). Останнє, безумовно, пов’язане зі значно меншою
захворюваністю на ІХС і ГХ серед цих пацієнтів в порівнянні з більш старшими
віковими групами.
Рис. 2.1. Розподіл обстежених хворих за віковим цензом
Примітки:
1. Тут і надалі розподіл хворих наведений у %;
2. Різниця відсотків між однаковими віковими категоріями в контрольному та
основному клінічному масивах за критерієм ч2 статистично не достовірна - ч2 <
1,46 (критичний рівень - 3,80), p > 0,23.
Діагноз ІХС виставляли згідно до наказу МОЗ України №54 (2002). ІХС вважали
верифікованою за наявності двох умов:
1) при наявності перенесеного і документованого інфаркту міокарда;
2) при наявності типових нападів стенокардії в поєднанні з позитивними
результатами неінвазивного обстеження (проба з фізичним навантаженням, добове
моніторування ЕКГ). Згідно цих вимог, у дослідження ввійшли хворі на гострий
інфаркт міокарда, післяінфартний кардіосклероз, нестабільну та стабільну
стенокардію.
Аналіз розподілу різних клінічних форм ІХС серед пацієнтів основного масиву
(рис. 2.2) показав, що у 34,9% хворих діагностували стабільну стенокардію
напруги, у 22,4% – визначали перенесений в минулому гострий інфаркт міокарда. У
21,1% пацієнтів діагностували нестабільні форми стенокардії, у 19,1% – гострий
Q-інфаркт міокарда і у 15,8% – гострий не Q-інфаркт міокарда.
Рис. 2.2. Розподіл обстежених хворих у залежності від клінічної форми ІХС
Примітка: ССН – стабільна стенокардія напруги, ПК – післяінфартний
кардіосклероз, НС – нестабільна стенокардія, гострий Q-ІМ – гострий
Q-позитивний інфаркт міокарда, гострий не Q-ІМ – гострий Q-негативний інфаркт
міокарда.
Отже, приведені дані свідчать, що у заплановане дослідження були включені
пацієнти з хронічними та гострими формами ІХС.
Серед функціональних класів (ФК) стенокардії напруги (n=53), які визначали
згідно критеріїв Канадської асоціації кардіологів, нами було діагностовано ІІ і
ІІІ ФК стенокардії (рис. 2.3). Аналіз цих даних показав достовірне (р=0,0002)
переважання пацієнтів із ІІ ФК стенокардії. Дані анамнезу цих пацієнтів дав
можливість виявити значне переважання хворих (45,3%) з тривалістю ангінозних
нападів від 5 до 10 років (рис. 2.4). Пацієнти з тривалістю ангінозних нападів
до 1 року спостерігались серед обстежених досить рідко – лише в 7,5% випадків.
Рис. 2.3. Розподіл хворих на стабільну стенокардію напруги в залежності від
функціонального класу
Примітка: На рис. позначена достовірність відсотків між хворими з ІІ і ІІІ ФК
стенокардії напруги за критерієм ч2.
Рис. 2.4. Аналіз тривалості ангінозних нападів у хворих із стабільною
стенокардією напруги
Аналіз терміну перенесеного інфаркту міокарда у пацієнтів (n=34) із
післяінфарктним кардіосклерозом (рис. 2.5) свідчив, що практично половина
обстежених хворих (55,9%) перенесли гострий інфаркт міокарда протягом 3-5 років
до включення їх у дослідження. Пацієнти з іншим терміном перенесеного інфаркту
міокарда розподілялись приблизно однаково.
Рис. 2.5. Аналіз терміну перенесеного інфаркту міокарда у хворих на
післяінфартний кардіосклероз
Діагноз гострих форм ІХС (нестабільна стенокардія і гострий інфаркт міокарда)
виставляли згідно сучасних рекомендацій [208]. Так, серед хворих із
нестабільною стенокардією (n=32) були діагностовані дві основні форми (рис.
2.6) – стенокардія, що виникла вперше (28,1%) і стенокардія, що прогресує
(71,9%). Остання форма серед обстежених пацієнтів визначалась достовірно
частіше (р=0,0005).
Рис. 2.6. Розподіл обстежених хворих у залежності від клінічної форми
нестабільної стенокардії
Примітка: На рис. позначена достовірність відсотків між хворими з різними
формами нестабільної стенокардії за критерієм ч2.
Серед пацієнтів із гострим Q-інфарктом міокарда (n=29) передня (інфарктні зміни
визначались у відведеннях V1-V6) та задня (у відведеннях ІІІ і аVF та у
відведеннях по Слапаку) локалізації інфаркту міокарда визначались однаково
часто – у 58,6% і 41,1% випадків відповідно, р=0,19 (рис. 2.7).
Рис. 2.7. Розподіл хворих із гострим Q-інфарктом міокарда у залежності від його
локалізації
Примітка:
- Київ+380960830922