РОЗДІЛ 2
ФОРМИ КОМУНІКАТИВНОЇ ПРИСУТНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ АКТОРІВ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МЕДІЙНІЙ
АНАЛІТИЦІ
2.1. Соціо-дискурсивні основи поліфонії та типологія соціальних акторів в
аналітичних жанрах французької преси
Як і будь-який інший тип дискурсу, медійний дискурс є певним утворенням, яке, у
термінах математичних наук, є локалізованим у багатовимірній системі координат.
Медійний дискурс не може бути зведений до своєї формальної синтагматичної
організації, не може “уміститися” лише в одній площині, він існує і функціонує
у багатовимірному просторі. Така багатовимірність виявляється у різних
параметрах, одним з яких, беззаперечно, є одночасна експліцитна чи імпліцитна
мовленнєва присутність кількох акторів, діячів.
Як уже зазначалося, саме цей параметр є одним з найважливіших для медійного
дискурсу, адже специфіка мас-медіа і масової комунікації полягає у тому, що
вони передбачають не лише масового реципієнта, а й масового продуцента.
Стосовно дискурсу преси це виявляється у тому, що формальний продуцент
медіа-тексту, а саме журналіст, насправді не є єдиним його автором. У статті
(звичайно, більшою чи меншою мірою, в залежності від її жанру) завжди є
представленими погляди, думки, точки зору інших конкретних людей або навіть і
всього суспільства, окрім думок самого журналіста. Найчастіше це співіснування
характеризується досить складними відносинами, які не можна звести до простої
суми представлених поглядів. Саме ця особливість медійного дискурсу зумовлює
його поліфонічність.
Ми розглядаємо поліфонічність як одну з основних особливостей медійного
дискурсу, що визначає його функціонування і реалізацію його прагматичного
потенціалу. Отже, поліфонія набуває статусу визначальної категорії медійного
дискурсу. Кожний медіа-текст являє собою певний поліфонічний простір, у межах
якого і в результаті існування та функціонування якого створюється загальний
смисл медіа-тексту, що вбирає в себе часткові смисли. Навіть сам факт наявності
багатоголосся у дискурсі статті надає певний простір для інтерпретації, тоді як
основний смисл, який є закладеним у медіа-тексті і має справити прагматичний
ефект на реципієнта, визначається саме поліфонічною взаємодією присутніх
голосів.
Звичайно, будь-який продукт дискурсу преси ніколи не належить виключно
журналісту, у його створенні задіяні різні члени редакції [206, с. 119-120],
але читач не може виокремити ту частину роботи, яку зробив кожний з тих, хто
працював над статею, саме тому текст дискурсу преси сприймається як продукт
одного автора. Отже, розглядаючи присутність голосів соціальних акторів, ми
маємо на увазі тих, які є зовнішніми по відношенню до редакції і організацій,
що з нею співпрацюють.
Дискурс преси і кожний окремий жанр являють собою певну комунікативну сцену, в
якій взаємодіють соціальні актори. Журналіст є організатором цієї сцени, її
режисером-постановником. Саме він обирає, яких соціальних акторів увести і яким
чином представити їхні голоси або погляди. Виконуючи певні ролі у
комунікативній сцені, соціальні актори тим самим здійснюють мовленнєві акти.
Саме журналіст представляє слова або погляди соціальних акторів як певний
мовленнєвий акт у взаємодії його локутивного, ілокутивного і перлокутивного
аспектів.
Ступінь репрезентації голосів різних соціальних акторів залежить насамперед від
жанру газетного тексту. В аналітичних жанрах журналіст здійснює аналіз
соціально значущих для певного суспільства подій, фактів, відносин політичного,
економічного, соціального, культурного життя тощо. Очевидно, що подібний аналіз
завжди передбачає урахування кількох точок зору, їх порівняння, зіставлення, їх
заперечення або прийняття з позицій самого журналіста як члена цього
суспільства. Це не може не знайти свого відображення у тих лінгвістичних
засобах, які журналіст обирає для доведення своєї власної думки та думок інших
соціальних акторів. Навіть якщо він не згоден з поглядами інших на події, що
аналізуються, він наводить їх точки зору для дискутування й доведення власної
точки зору. Назвемо цей механізм соціо-дискурсивною основою поліфонії у
медійному дискурсі.
Отже, розглянемо можливі типи соціальних акторів, що фігурують при створенні
поліфонічного простору дискурсу преси. Основною характеристикою соціального
актора є його відповідальність. Але відповідальність різних соціальних акторів
виявляється по-різному і залежить від типу соціального актора. Ми виділяємо
такі типи соціальних акторів:
1) колективний:
а) узагальнений:
- суспільна думка:
безвідносно до позиції журналіста;
що включає позицію журналіста як члена суспільства;
- соціальна група;
б) конкретний:
- організації та інституції;
- засоби масової інформації;
2) індивідуальний;
3) соціальний актор, голос якого виражається через письмові джерела:
а) індивідуальні;
б) колективні.
Виділення соціальних акторів та визначення їх типу базується насамперед на
способі їх уведення і, зокрема на маркерах позначення іншого. Але ці маркери є
наявними лише за умови експліцитної вказівки на присутність голосу іншого.
Можна виділити такі групи маркерів:
1) власне ім’я;
2) позначення соціального актора за його професійною або суспільною діяльністю
(частіше у поєднанні з власним іменем, але може вводитися і автономно, тоді
зазвичай супроводжується неозначеним артиклем): „Allen Bell, directeur des
programmes de l’Idea Village”;
3) позначення соціального актора за його віковими, груповими, статусними,
особистісними характеристиками („deux adolescentes sur trois avouent que...”);
4) назва певної організації, інституції („... expliquait en avril 2003 le
Conseil national du sida”);
5) метонімічна номінація („Pour Ankar
- Київ+380960830922