Розділ 2
ОСОБЛИВОСТІ ГЕНДЕРНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ НІМЕЧЧИНИ
2.1. Передумови та шляхи реалізації гендерного виховання у навчальних закладах
Німеччини
У європейській, зокрема німецькій, освіті кінця ХХ – початку ХХІ ст. в умовах
її глобалізації виразно простежуються реформаційні перетворення, спрямовані на
досягнення гендерної рівності. При цьому йдеться не лише про забезпечення
однакових прав і можливостей обох статей в отриманні освіти високої якості, а й
про зміни у гендерній свідомості учнівської молоді, що передбачає розв’язання
багатьох складних і подекуди суперечливих педагогічних проблем. Важливо
наголосити, що в Німеччині реформування державної політики в освітній галузі
розглядається як важливий шлях підтримання та розвитку соціальної та гендерної
рівності. Тому тут і на загальнонаціональному, і на місцевому рівні управління
освітою гендерноорієнтованим програмам надається пріоритетне значення. Особливо
вагому роль у їх успішній реалізації покликані відіграти експериментальні
школи, до організації яких держава залучає таких соціальних партнерів, як
бізнесові структури, громадські та релігійні об’єднання. Загалом школи, яким
притаманні певні особливості їх розвитку в різних німецьких землях, шукають
власні ефективні шляхи та форми гендерного виховання.
Передумови його активного впровадження в загальноосвітніх закладах Німеччини
сформувалися в другій половині ХХ ст., коли загострилось обговорення важливої
проблематики, пов’язаної з такими поняттями, як «коедукація», «спільне та
роздільне навчання», «частково роздільне навчання», «рівність статей». Зважаючи
на завдання нашого дослідження, розглянемо, як висвітлюються відповідні питання
у німецькій педагогічній літературі.
Коедукація, тобто спільне навчання хлопців і дівчат, на той час була
прогресивним напрямком і відкривала нові можливості для застосування принципів
гендерної рівності у шкільній практиці. Проте, на думку Г. Фаульстіх-Віеланде,
коедукація як загальний принцип не мала успіху ні у Веймарській республіці, ні
в довоєнний та післявоєнний періоди [126]. Внаслідок відмови від неї
поглиблювалась нерівність шансів дітей різної статі. Кількість шкіл для
здобуття дівчатами освіти була обмежена. Чоловічі школи існували з
математично-природничим нахилом, жіночі – з філологічним.
Оскільки шкільна педагогіка повинна враховувати особливості обох статей, цей
принцип був покладений в основу концепції Г. Годе та Е. Шпрангера, а також
католицької вчительської спілки. Г. Дреcсман зауважує, що присутність дівчат
позитивно впливає на психологічний клімат у класі та навчальний процес, сприяє
кращому взаєморозумінню між статями [106, c. 35].
У 50–х рр. ХХ ст. в Німеччині коедукація стала домінантною моделлю, згідно з
якою навчання дівчат і хлопців передбачало використання тотожних методів,
однакове планування тощо. Варто зауважити, що в тогочасних Західній та Східній
Німеччині спостерігались відмінності. Так, якщо спільне навчання дівчат і
хлопців в основній школі (за винятком фізичного виховання) на сході Німеччини
було загальноприйнятим, то в її західній частині існували чоловічі та жіночі
школи, а коедукативне навчання було впроваджено значно пізніше.
Через кілька років, після поширення коедукації, як стверджує Е. Ціннекер [298],
якість освітнього процесу у школах Німеччини, завдяки навчальним досягненням
дівчат, значно поліпшилася. Дослідник, зокрема, зазначає: «Шкільна соціалізація
сприяє дівчатам. Соціальна та робоча поведінка вчителів посилює шкільні успіхи
дівчат та впливає на невдачі хлопців. Однак соціальна активність дівчат, за
свідченнями вчителів, є непомітною, хлопці ще досить впевнені у собі та
ексцентричні [298, c. 132]».
Зацікавленості власне гендерними проблемами шкільного виховання сприяли
освітні реформи, здійснювані в Німеччині у 60–х рр. ХХ ст, які були
зорієнтовані на посилення індивідуального та диференційованого підходу до учнів
різної статі початкової школи. На перший план висувається проблема
дискримінації жіночої статі у навчально-виховному процесі, проведення гендерної
експертизи підручників та посібників. Е. Бульман наголошує, що «саме початкова
школа є центром впровадження гендерного підходу [92]», бо на той час «це єдине
місце, де діти з різних категорій населення можуть декілька років спільно
навчатись і разом проводити дозвілля [92]». Внаслідок згаданого реформування
поступово зменшується кількість чоловічих гімназій, які раніше становили понад
60%. Воно також викликало суттєві перетворення у навчально-виховному процесі
чоловічих середніх шкіл, які досі не змінювалися.
У 80–х рр. ХХ ст. під впливом жіночих спілок активізувалися коедукативні
дебати: критиці піддається обмеженість жіночої соціалізації, нерівні шанси обох
статей. Крім того, критики зазнавали й певні аспекти коедукації, зокрема
статевоієрархічний і полярний поділ світу на жіночі і чоловічі види діяльності,
існування гендерних стереотипів у навчанні та вихованні учнів обох статей. Це
виявлялось, наприклад, у тому, що домінування хлопців, надмірна увага дівчат до
них сприймалась як щось належне, а скромність і стриманість (ненав’язливість)
дівчат залишається непомітною [184].
Гендерна експертиза навчальних планів та підручників також засвідчувала
перевагу чоловічого світу над жіночим, знецінення зацікавлень, успіхів та
досвіду дівчат. Статева диференціація посилювала однобічність: у дівчат
розвивали передовсім схильність до вивчення мов, соціальних та естетичних наук,
натомість у хлопців – до технічних та математично-природничих наук [184].
Розглядаючи об’єктивні зрушення в навчально-виховній системі останніх
десятиліть ХХ ст., М. Горсткемпер на
- Київ+380960830922