РОЗДІЛ 2
Ефективність звільнення від кримінальної відповідальності
2.1. Поняття та механізм ефективності звільнення від кримінальної
відповідальності
Проблеми ефективності права, ефективності його застосування завжди привертали
увагу багатьох правників. У літературі досить часто використовується поняття
„ефективність” (права, закону, правового регулювання, запобіжного заходу,
покарання, боротьби зі злочинністю тощо). Теоретичний сплеск досліджень у
галузі визначення ефективності правових норм взагалі чи окремих галузей права,
інститутів відбувся на початку 70-х – середині 80-х років минулого століття, а
саме з’явилися праці С.С. Алексєєва, В.В. Головянка, В.В. Глазиріна,
В.М. Кудрявцева, В.І. Нікітинського, А.С. Пашкова, І.С. Самощенка,
Ф.Н. Фаткулліна, Д.М. Чечота, Л.Д. Чулюкіна, М.Д. Шаргородського, Є.П. Шикіна,
Л.С. Явича ті ін. На сьогодні дослідження проблем ефективності права знов
набуває актуальності серед сучасних українських юристів-науковців, таких як
О.М. Джужа, А.П. Закарлюк, О.М. Костенко, П.Л. Фріс та ін. Проте дослідження
ефективності інституту звільнення від кримінальної відповідальності на
монографічному рівні проводилось лише С.Н. Сабаніним у 1981 році [206].
З метою визначення ефективності інституту звільнення від кримінальної
відповідальності необхідно, у першу чергу, з’ясувати сутність самого поняття
ефективності звільнення від кримінальної відповідальності. Задля цього слід
звернути увагу на поняття ефективності у цілому.
А.Е. Жалинський та М.В. Костицький пишуть: „Поняття ефективності, виникнувши у
сфері економіки, стало загальнонауковим, яке відноситься до всіх областей
знання, але в кожній з них воно наповнюється конкретним значенням.... Аналіз
ефективності того чи іншого елемента ... нерідко передує формулюванню
теоретичного висновку про закономірності його функціонування або методичної
рекомендації про шляхи його вдосконалення...” [254, с.8]. Звісно, ефективність
набула основного значення у всіх сферах життя, а особливо в законодавчій,
управлінській та правозастосовній діяльностях.
Великий тлумачний словник сучасної української мови приводить таке визначення
слова „ефективний”: „який приводить до потрібних результатів, наслідків, дає
найбільший ефект”[31, с.358].
Пов’язуючи ефективність з досягненням цілі – ефекту, деякі вчені говорять про
існування „негативної ефективності”, яка віддаляє від наміченої цілі [255,
с.54]. В свою чергу, Ф.Н. Фаткуллін, вважаючи, що не існує „негативної
ефективності”, наголошує на тому, що деякі властивості дії правових норм, які
фіксуються при негативній ефективності, відносяться до числа побічних, не
пов'язаних з метою результатів [237, с.10].
Розглядаючи питання про існування позитивної чи негативної ефективності, слід
погодитися з М.Д. Шаргородським, що ефективність є абстрактним поняттям, яке
означає тільки здатність застосованого засобу сприяти досягненню бажаної мети,
оцінка ж відноситься не до ефективності, а до мети, досягненню якої служить
аналізований засіб [250, с.57-58]. Отже, з цього випливає, що аналіз
ефективності може дати відповідь на питання чи досягнута мета? А вже наступним
кроком є встановлення динамічного показника „ефективно” – „неефективно”.
Так, О.М. Джужа та А.В. Кирилюк пропонують ввести такі рівні ступенів
кримінологічної ефективності: максимальної, високої, середньої, низької, а
також неефективності та антиефективності [52]. Проте для цього, на нашу думку,
необхідним є визначення чітких меж найвищої оцінки ефективності та найнижчої,
які б розмежовували вказані авторами ступені. Але їх встановити по відношенню
до норм кримінального права неможливо, оскільки 100% ефективність у боротьбі зі
злочинністю є недосяжною.
Слід погодитись з В.О. Негодченком, що ефективність є універсальною категорією,
яку неоднозначно тлумачать фахівці правничих наук, і жодне з цих тлумачень не
влаштовує потреби теорії і практики [171, с.13]. Отже, у науці кримінального
права, в процесі тривалої дискусії, яка виникла минулого століття, вирізнились
такі основні погляди на визначення поняття ефективності правових норм.
Переважна більшість авторів, наприклад, Г.А. Злобін, Н.С. Самощенко,
В.І. Нікітинський та А.Б. Венгеров під ефективністю розуміють досягнення цілей
права, відповідність між цілями поставленими законодавцем і результатами, що
реально наступили [88, с.31-35; 208, с.70-71; 175, с.12].
А.С. Пашков, Л.С. Явич та Л.І. Спірідонов навпаки вказують, що „...визначати
ефективність між результатом і метою проблематично не тільки тому, що у окремої
норми рідко є особлива мета, але ще і тому, що повний результат дії цієї норми
на момент дослідження ніколи не відомий” [181, с. 31, 34, 35].
Дещо раніше А.С. Пашков та Д.М. Чечет стверджували, що ефективність необхідно
розуміти як „дієвість, результативність, тобто здатність впливати на суспільні
відносини в певному, корисному для суспільства напрямі” [256 с.3]. Майже
тотожними є думки Ф.Н. Фаткулліна, який до цього поняття включав правильність,
обґрунтованість юридичних норм, їх доцільність і результативність, ступінь
реалізованості необхідної правової можливості [237, 318], та В.А. Козлова, який
розуміє ефективність права, як максимально позитивну результативність дії
правових норм за найменших соціальних витрат [106, с.109].
О.Е. Лейст ефективність права визначає як його здійснення, яке зумовлюється
загальновідомістю, зрозумілістю і несуперечністю правових норм, їх системністю,
відповідністю соціальних цілей норм і юридичних засобів досягнення цих цілей,
забезпеченістю права дієвою системою органів правосуддя та інших правоохоронних
органів [133, с.93].
Ф.Т. Кузнєцов, П.Є. Подимов,
- Київ+380960830922