РОЗДІЛ 2
ШЛЯХИ ПІДГОТОВКИ СТАРШОКЛАСНИКІВ ДО СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ В ПРОЦЕСІ ҐЕНДЕРНОГО
ВИХОВАННЯ
2.1. Теоретичні положення ґендерного виховання старшокласників
Соціально-економічні і політичні процеси, що розвиваються в Україні, обумовили
зміни в моральній атмосфері суспільства. У зв’язку з розбудовою державності,
утвердженням демократичних норм підвищуються вимоги до духовного розвитку
людини, все більш актуальними стають проблеми сім’ї, підготовки молоді до
подружнього життя. Цьому сприяють прийняті на державному рівні Державна
національна програма „Освіта (Україна ХХІ ст.)” [50], Національна доктрина
розвитку освіти [119], Концепція національного виховання [134], Національна
програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні [120], інші законодавчі
та нормативні акти. Поряд з широким колом проблем, що постають перед системою
освіти, помітне місце посідають ідеї „формування моральної життєтворчої
мотивації” особистості, навчання її основним „навичкам поведінки в сім’ї,
колективі й суспільстві, системі соціальних відносин”. Особлива увага
звертається на те, що „рівний доступ до якісної освіти забезпечується для всіх
громадян України, незалежно від національності, статі, соціального походження і
майнового стану, ставлення до релігії, місця проживання і здоров’я” [119].
Одним із наслідків проголошення означених положень стало помітне зростання
інтересу до ґендерної проблематики, особливо до ґендерної рівності/нерівності,
яку можна розглядати з точки зору особливостей сприйняття індивідами різної
статі відмінностей між чоловіками і жінками, а також оцінки цих відмінностей.
Адже різниця в уявленнях індивідів про чоловіків і жінок значно впливає на
ґендерну стратифікацію суспільства.
Відмінності між чоловіками і жінками обумовлені не лише біологічним фактором, й
значною мірою соціокультурним середовищем. Культура, взята
в контексті історії розвитку людської статі, де всі предметні зміни корелюють з
розвитком статевих властивостей індивідів, являє собою ґендерну культуру
суспільства. Тобто, ґендерна культура – це „система цінностей суспільства, яка
складає надіндивідуальну загальнообов’язкову внегетично задану програму, яка
„наказує” індивідам відповідати певним соціокультурним експектаціям стосовно
прийнятих для даного суспільства „зразків” поведінки і зовнішнього вигляду
чоловічої або жіночої статі” [2, с.254].
Ґендерна культура – це така система форм і способів організації життя, без яких
не існує жодне суспільство. Через певні механізми ґендерної соціалізації вона
формує ґендерні якості індивідів, спрямовує на виконання тих чи інших видів
діяльності. Ґендерна культура детермінує стиль одягу і поведінку чоловіка або
жінки; вона включає значну кількість різноманітних норм, за допомогою яких
відтворює, закріплює і формує статеві відмінності, регулює родинні та
міжстатеві взаємини. Завдяки цим нормам моделюється „комбінація рис чоловіка і
жінки, що приписують певну поведінку, певні почуття членам різних ґендерних
статусів” [2, с.254].
Проблема ґендерної рівності стосується взаємовідносин між соціальними
ґендерними групами, обумовленими різними установками особистостей стосовно
статі. Соціальний статус жінок, як і чоловіків, визначається оцінкою ґендерної
групи, детермінованої не тільки соціально-економічними чинниками, а й
уявленнями, установками, стереотипами людей.
На думку В.Москаленко і В.Романової, соціальна проблема ґендерної
рівності/нерівності криється у „дисгармонійності процесу статево-рольової
соціалізації, у відхиленнях ґендерної ідентичності, зрілості, якої людина
набуває у підлітковому та старшому шкільному віці” [117, с.108].
Людина має чітке внутрішнє відчуття своєї належності до певної статі, яке
визначається як ґендерна ідентичність.
Згідно з визначенням Е.Еріксона, психосоціальна ідентичність являє собою
необхідну умову збереження здоров’я індивіда, його внутрішньої цілісності та
стабільності, важливу особистісну потребу [56, с.25]. Щодо ґендерної
ідентичності, дослідник розуміє під нею усвідомлення індивідом своєї статевої
належності, суб’єктивне осмислення, переживання статевої ролі, яке виявляється
в єдності статевого усвідомлення і поведінки [55, с.73].
Вітчизняні дослідники розглядають ґендерну ідентичність у таких аспектах:
-адаптаційну статеву ідентичність як усвідомлення особистістю співвідношення
своєї реальної поведінки та поведінки інших жінок та чоловіків;
-цільову концепцію „Я” як набір індивідуальних настановлень чоловіка або жінки
щодо того, якими вони мають бути;
-персональну ідентичність як особистісне співвіднесення себе з іншими людьми;
-его-ідентичність як глибокий психологічний стрижень того, що саме особистість
як представник статі означає для самої себе [117, с.109].
Ґендерна ідентичність формується у процесі статево-рольової соціалізації (і
ґендерного виховання як її невід’ємної складової, що забезпечує цілеспрямований
вплив на особистість) і передбачає, з одного боку, засвоєння цінностей
гендерної культури, а з іншого – трансформацію цих цінностей, яка виявляється
через реалізацію молоддю потреби у новаціях.
У процесі свого розвитку особистість засвоює моделі ґендерної поведінки, які є
позитивними для чоловічої і жіночої статі. Вступаючи у міжособистісні взаємини
на рівні мікро – та макросоціуму, люди демонструють оточуючим, наскільки вони
по відношенню до суспільства займають чоловічу, жіночу чи кроссґендерну позицію
своїми висловлюваннями на цю тему, реальною поведінкою. Термін „статева
поведінка” має два значення. Перше з них розкривається через поняття
„сексуальна”, тобто поведінка в репродуктивно
значущій ситуації. Другий аспект – поведін
- Киев+380960830922