РОЗДІЛ 2
ТАНЦЮВАЛЬНИЙ ФОЛЬКЛОР КРИМСЬКИХ ТАТАР
2.1 Кримськотатарський фольклорний танець за писемними джерелами XIX - початку XX століття
Кримськотатарський фольклорний танець як складова об'ємнішого явища - фольклору кримських татар, до якого входить сукупність усних, пісенних, музично-хореографічних, ігрових та драматичних форм народної творчості, розглядається з урахуванням загальних ознак фольклору (варіативність, поєднання колективного та індивідуального, поліелементність та поліфункціональність). Серед функцій фольклору, що різняться між собою якісною визначеністю, можна назвати наступні: соціальна, пізнавальна, етична, естетична, інформативна, комунікативна, виховна, організуюча, ритуальна, розважальна та інші [35]. Розглядаючи кримськотатарський народний танець з функціональних позицій у контексті всієї духовної культури народу, можна виявити його національну специфіку.
Протягом століть народний танець у кримських татар, як і у багатьох інших народів, зберігався лише у виконавській практиці людей. Відновити точно та детально картину виникнення та історичного розвитку кримськотатарського народного танцювального мистецтва досить складно через обмеженість відомостей, що дійшли до нашого часу. Однак, екстраполюючи результати досліджень цього аспекту у хореознавстві стосовно інших народів, можна припустити, що на формування національної хореографічної культури кримських татар вплинули тією чи іншою мірою всі народи, що брали участь в етногенезі4 на території Криму, який відбувався, за ствердженням сучасних істориків (В. Возгрін, Ю. Зінченко, Д. Урсу та ін.) протягом XIII - XVI століть.
Народна хореографічна культура від сформування кримськотатарського етносу (ХVI ст.) до анексії Криму Російською імперією (1783 р.) потребує окремого дослідження. Однією з найвідоміших праць цього періоду, що містить етнографічні відомості стосовно кримських татар, є "Книга мандрів" Евлія Челебі, однак у ній не згадується про кримськотатарські народні танці [83].
Багата подіями історія Криму, переплетення тут культур різних народів, унікальний природний ландшафт і клімат завжди привертали увагу мандрівників, більшість з яких була освіченими європейцями. Однак за часів Кримського ханства лише невелика кількість людей могла насмілитись на таку подорож. Ситуація принципово змінилась після 1783 року у зв'язку з перевлаштуванням громадського життя півострова на європейський лад. Це дало можливість вітчизняним і зарубіжним мандрівникам задовольнити свій інтерес по відношенню до Криму.
Традиційно, мандрівники публікували свої враження в газетах і журналах, рідше видавали спогади про подорож у вигляді окремої книги. "З етнографічних сюжетів переважали ті, які стосувались кримських татар", - зазначає автор біобібліографічного дослідження з кримознавства А. Непомнящий [112; 331].
Зважаючи на відсутність спеціальних досліджень, присвячених кримськотатарському фольклорному танцю періоду входження до складу Російської імперії (1783 - 1917 рр.) та радянського часу до Великої Вітчизняної війни (до 1941 р.), виникає необхідність звернення до записок мандрівників, праць істориків та етнографів, музикантів-фольклористів, періодичної преси зазначеного періоду, де різною мірою висвітлюється цей феномен. Безумовно, скласти повну панораму побутування кримськотатарських танців, базуючись на подібних джерелах, неможливо. Однак деякі особливості (стилістичні, лексичні та ін.) можна виокремити. Умовно джерела, що містять відомості про народні танці кримських татар, можна розділити на дві групи: праці описового характеру та записи музики до танців, що супроводжуються поясненнями.
Танцювальне мистецтво завжди займало значне місце в житті кримських татар. Жодна побутова подія, свято, обряд не проходили без танців, що заслуговують на спеціальне дослідження. Танець органічно увійшов і в повсякденне життя. М. Берг, що побував у Бахчисараї у 30-х роках XIX ст., свідчив про типовий спосіб кокетування дівчинки-татарки, яка "затанцює вам свій татарський танець, але затанцює у віддаленні, відокремлена від вас садами та городами... тим все й скінчиться" [13; 13]. Традиційно в бузнях5 під музику оркестру присутні танцювали, про що розповідав Г. П. Данілевський, який подорожував у Карасубазарі в середині XIX ст. Хазяїн бузні "жваво притупував ногами та судомно рухав плечима та руками" [38; 260].
Побут чабанів також неможливо уявити без танців, що засвідчив Василь Кондаракі, якому довелося спілкуватися зі степовими татарами (ногайцями). Після обіду хтось із пастухів брав музичний інструмент та "починав грати улюблений танець чебан-аваси, під який охоче танцюють не тільки молоді, але й старики" [84; 98]. Спостереження, що "танцям віддані всі взагалі татари" [84; 231], зайвий раз підтверджує надзвичайну популярність та значущість цього виду народної творчості.
Відома дослідниця Т. Пассек побувала в гостях у татарської княгині6 в Бахчисараї наприкінці 30-х років XIX ст. Коли на вулиці під вікнами заграла "музика з декількох скрипок, сопілочок та бубнів", дві дівчини "опустивши очі, стали посеред кімнати одна навпроти іншої; лівою рукою підперлись, праву закруглили над головою, переплели ноги, піднялись на пальчики - і в цьому положенні спокійно похитувались деякий час. Потім, повільно та струнко, переступаючи з ноги на ногу, розходились в різні боки, мінялися місцями і постійно робили рух кистю піднятої руки. Раптом музика заграла веселіше, танець пожвавився; погляд танцівниць став одухотвореним; рухи робились швидшими". Після закінчення танцю, "їх замінила інша пара...і, таким чином, одні змінювали інших" [121; 212 - 213]. Скоріше за все, тут ми стикаємося з жіночим виконанням "Агъыр ава ве Къайтарма" ("Повільна (тяжка) мелодія та Хайтарма"), тобто зі своєрідною сюїтою народних танців.
Свідком подібного танцю став і К. Радде, який подорожував по Криму в середині XIX ст. та описав звичаї, що були притаманні всім етнічним групам кримських татар (степовим, південнобережним, гірським).
- Київ+380960830922