РОЗДІЛ 2
КОМПОЗИЦІЙНО-СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ ІСПАНСЬКОГО КАЗКОВОГО ТЕКСТУ ТА ЇЇ
ПРАГМАТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ
2.1. Загальні ознаки композиції текстів іспанських побутових та анімалістичних
казок
Як одна із форм художньої творчості казка є поліфункціональною за своїм
призначенням. Прагматична настанова казки полягає в формуванні ціннісного
підходу до оточуючої дійсності. В образній формі казка стверджує перемогу добра
над злом, пропагує красу гуманних вчинків героя, який діє заради встановлення
справедливості. Казки стимулюють емоційно-образне уявлення, розширяють
можливості людської фантазії. Автор прагне вплинути на світогляд реципієнта за
допомогою образних засобів, на прикладі вчинків головного героя, позитивна
оцінка яких формується через поведінку останнього під час численних
випробовувань і його готовності безкорисливо боротися проти несправедливості
[179, с.11].
Кожен народ відображав у казці свою власну життєву філософію, що визначалася
побутом та історією народу [165, с.26-27]. Неоднакові умови життя визначали
зміст казок різних народів, національна специфіка виявлялася і в сюжеті
казкового твору. Але загальним для всіх людей і поколінь є почуття радості й
печалі, любові і гніву, прагнення до правди і добра.
Важливі закономірності структурно-змістової організації тексту, детерміновані
його жанровою специфікою, можуть бути висвітлені й адекватно інтерпретовані
лише в межах комунікативного підходу. Мовленнєвий жанр, як сукупність
дискурсивних форм [19, с.151] зумовлює структурні особливості певного
мовленнєвого акту, впливає на його обсяг та мовне оформлення, що призводить до
виникнення загальної моделі типу тексту. Значною мірою це стосується НК, які,
завдяки особливостям функціонування в усній формі, настільки відшліфували свою
структурну побудову, що перетворилися на приклади текстів з оптимально
усталеною макроструктурою. Адресант вже не планує, він використовує
встановлений традицією шаблон.
На нашу думку (спираємося на роботу Кортес Родрігеса, [243, с.18]), аналіз
текстів іспанських народних казок повинен проводитися з урахуванням трьох
рівнів: надструктурного, макроструктурного і мікроструктурного. До першого з
них належить жанрова структура відповідного твору, яка дозволяє нам його
ідентифікацію, тобто композиція тексту. В літературознавстві композиція – це
побудова художнього твору, певна система засобів розкриття, організації
образів, їх зв’язків та відношень, що характеризують життєвий процес, показаний
у творі. Композиція, як змістовна форма, зумовлюється закономірностями
відтворюваної дійсності і жанровими завданнями, поставленими автором [196,
с.153-154]. Створюючи певний текст з конкретною метою, адресант має будувати
його у зрозумілій та придатній для сприйняття формі. Головна прагматична ідея,
втілена через мовні засоби, повинна відбиватися і в композиційній структурі
твору.
Уже давно поняття композиції перестало бути лише літературознавчим, воно
відіграє все більш активну роль у теорії дискурсу (тексту). Текст як вихідний
пункт наукових досліджень становить собою відносно закінчений фрагмент
повідомлення, структуровану та організовану за певними правилами комунікативну
одиницю, що несе когнітивне, інформаційне, психологічне і соціальне
навантаження. Розуміння тексту як вищої мовленнєвої єдності, в якій
розкриваються закономірності функціонування мовних одиниць усіх рівнів,
привернуло увагу лінгвістів до вивчення його структури. Композиційна структура
– це внутрішня організація матеріалу, певна система поєднання елементів твору
(висловлень), основними ознаками якого є цілісність і зв’язність [133, с.80].
Вона визначається сукупністю зв’язків між реченнями. Ці зв’язки є специфічними
і відрізняються від зв’язків між одиницями інших мовних рівнів. Структура
будь-якого тексту є слабо регламентованою законами мови і значною мірою
визначається автором, а отже залежить від комунікативно-прагматичної мети, яку
він переслідує. Адже кожний текст детермінований потребою спілкування,
спрямований на здійснення відповідного впливу на реципієнта інформації. Задум
інформаційного утворення прогнозує узгодження початку і кінця тексту за рахунок
тих підтем, за допомогою яких буде розгортатися розповідь. Підтеми виступають у
ролі точок опору для побудови цілісної картини повідомлення. Отже, однією з
практично важливих ознак певної структурної організації тексту є його
прагматична спрямованість, яка веде до досягнення запланованого результату для
комунікантів.
Крім того, варто відзначити, що прагматична ознака виходить з логіко-смислової
організації матеріалу. Будь-який текст репрезентує собою фрагмент дійсності,
слугує для передачі певного розумового змісту (смислу), матеріалізованого в
ньому за допомогою вербальних одиниць. Отже, домінуючою ознакою структури
тексту є така послідовність висловлень, яка відбиває структуру змісту (думки),
що лежить в основі певного дискурсу. Текст передбачає таку композиційну
організацію інформації, яка найкращим чином відображає конкретну об’єктивну
ситуацію або судження про дійсність і забезпечує реалізацію
комунікативно-прагматичної інтенції автора. Кожний тип тексту, як продукт
мовленнєвої діяльності, має власні характерні особливості композиційного
оформлення змісту [133, с.81].
З огляду на зазначене вище деякі лінгвісти виділяють у тексті глибинну і
поверхневу структури [200, с.57]. Під глибинною структурою розуміють авторські
інтенції, прагматичну настанову як один із домінуючих чинників. Вона є певним
семантичним або понятійним утворенням, що виступає вихідно
- Київ+380960830922