РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ ЛОГОПЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ
2.1. Організація та зміст логопедичної допомоги дітям з важкими вадами мовлення в системі дошкільного виховання
2.1.1. Теоретичні основи дошкільної логопедії
Велика Вітчизняна війна завдала великої шкоди розвитку теорії і практики логопедії. Було знищено багато наукових і практичних надбань (деякі з них були відновлені лише через кілька десятиліть). У воєнні роки значно збільшилася кількість дітей з ОПФР, які поряд з основним дефектом, у більшості випадків мали психічні та мовленнєві вади. Це було спричинено багатьма факторами: постійні бомбардирування, погане харчування, ослаблення, а в більшості випадків відсутність лікувальних заходів, незадовільні санітарно-гігієнічні умови життя тощо. Все більше дітей потребували спеціальної допомоги: тим, хто втратив слух внаслідок поранення або контузії, необхідно було вчитися читати з губ; тим, хто втратив зір - оволодівати шрифтом Брайля; особи з мовленнєвими порушеннями (в цей час найбільш часто зустрічалися афазії та заїкання, зумовлені травмами голови і переляками, які були непоодинокими випадками) потребували логопедичної допомоги тощо.
У зв'язку з цим, 50-ті рр. відзначилися проведенням великої кількості досліджень, присвячених вивченню недоліків вимови, які супроводжувалися заїканням. Крім того, досліджувалися проблеми запобігання та виправлення вад вимови та письма у розумово відсталих дошкільників, а також особливості оволодіння звуковим аналізом слова у дітей з порушеннями мовлення (Н.Власова, В.Городілова, І.Кацовська, Р.Краєвський, Р.Лєвіна, О.Лурія та ін.). Вченими було переглянуто вже існуючі методики виправлення розладів мовлення та письма і визначено причини їх неефективності. Крім того, науково обґрунтовувалися необхідність більш тісного взаємозв'язку процесу навчання грамоти з логопедичними заняттями та принципи побудови системи логопедичної допомоги дітям. У процесі вивчення вад вимови, які супроводжувалися заїканням, з'ясувалося, що у випадках, коли заїкання є одним із компонентів загального мовленнєвого порушення, ефективність його подолання досягається за умови одночасної роботи над вимовою і загальним розвитком мовлення дитини.
Завдяки отриманим експериментальним даним вченими було встановлено взаємозв'язок і взаємозалежність між окремими ланками мовленнєвої діяльності. Результати досліджень сприяли розробці найбільш точної класифікації порушень мовлення. Також розкрито взаємозв'язки між вадами усного і писемного мовлення. Експериментально доведено (Р.Лєвіна, М.Хватцев та ін.), що порушення письма і читання пов'язані з фонетичною стороною мовлення, процесами аналізу та синтезу звукового складу слова.
Упродовж 50-60-х рр. праці вчених присвячувалися дослідженню клініко-психологічного та педагогічного вивчення дітей з важкими порушеннями мовлення (алаліків). Було вивчено особливості розуміння мовлення дітей з алалією, умови недорозвитку у них активного мовлення, особливості розвитку фонематичних процесів на різних стадіях алалії, що в подальшому сприяло створенню нової системи навчання дітей з важкими вадами мовлення у спеціальних логопедичних закладах, яка базувалася на взаємодії процесів подолання, корекції та розвитку їхньої пізнавальної діяльності (М.Жинкін, Р.Лєвіна, О.Лурія, В.Орфінська, Н.Трауготт, М.Хватцев та ін.). В подальшому ці дослідження дали змогу обґрунтувати принципи диференційної діагностики та класифікувати алалію [203, с.11-12].
Важливим на цьому етапі розвитку логопедичної науки стало створення в 1955 р. при Науково-дослідному інституті педагогіки УРСР відділу логопедії, який очолила І.Дьоміна. На цей відділ покладалися завдання розробки теоретичних, методичних і практичних питань цієї галузі спеціальної педагогіки. Завдяки роботі науковців підрозділу в країні почало вибудовуватися теоретичне підґрунтя логопедичних досліджень в цілому і логопедичної допомоги дітям дошкільного віку зокрема.
Завдяки значній кількості досліджень, проведених на попередньому етапі, упродовж 50-60-х рр. було доведено, що виправлення мовленнєвих вад найефективніше саме в дошкільному віці, оскільки їх своєчасне подолання запобігає неуспішності в подальшому. У процесі досліджень були виявлені основні мовленнєві недоліки у дітей дошкільного віку, визначено фактори, що зумовлюють ці розлади, розроблено принципи виправлення мовленнєвих порушень.
Ще одним науково-практичним осередком, який ефективно працював в Україні, став Київський міський сурдологічний кабінет. Проведені співробітниками кабінету дослідження щодо заїкання (І.Кацовська та ін.) дали змогу зробити висновок, що цей розлад виникає переважно у 2-4 роки. Водночас доведено, що корекційна робота у вигляді консультацій та амбулаторних відвідувань в дошкільому віці малоефективна (до речі, це було встановлено ще в 30-ті рр. М.Хватцевим, але забуто і знову підтверджено через двадцять років).
У науково-практичних публікаціях працівників кабінету зазначається, що створення стаціонарної ясельної групи для заїкуватих є ефективним засобом, оскільки упродовж всього дня діти перебувають у колективі, де систематично проводяться логопедичні заняття. Крім того, застосовується система лікувальних заходів, які опосередковано позитивно впливають на мовлення заїкуватих і безпосередньо - на їхній психоневрологічний стан. Бажаний результат досягається лише за умови раннього залучення дітей (4-7 років) та чіткого дотримання і проходження дитиною всього медико-педагогічного і логопедичного курсу.
Дослідженнями встановлено, що внаслідок різних обставин неможливо охопити амбулаторною допомогою всіх виявлених заїкуватих (з 200 дітей відвідували заняття лише 53 дитини). Однак, зважаючи на позитивні результати корекційної роботи, працівники кабінету вважали, що доцільно було б організувати подібні групи не лише при яслах, а й при дитячих садках.
Проведення в цей час значної кількості досліджень у Росії суттєво вплинуло