РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТЕЖЕНИХ ХВОРИХ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальноклінічне обстеження і загальна характеристика хворих
У дослідження включено 387 пацієнтів, які перебували на стаціонарному
обстеженні та лікуванні у відділеннях Інститу кардіології імені акад.
М.Д.Стражеска, а саме – відділенні некоронарних хвороб міокарда, відділенні вад
серця, відділенні рентген-ендоваскулярної хірургії, відділенні серцевої
недостатності. Серед обстежених пацієнтів було 79 осіб жіночої статі та 308
осіб чоловічої статі. Середній вік хворих становив (47,1+12,3) років.
Основний нозологічний діагноз визначали на підставі даних комплексного
загальноклінічного обстеження і спеціальних лабораторних та інструментальних
методів.
Загальноклінічне обстеження передбачало анамнез, об’єктивний огляд, вимірювання
артеріального тиску на обох верхніх кінцівках не рідше двох разів на добу,
реєстрацію електрокардіограми у 12 стандартних відведеннях у стані спокою,
рентгенологічне дослідження органів грудної клітки. Також воно включало
загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові (трансамінази, лужна
фосфатаза, загальний холестерин, фракції тригліцеридів, загальний білок,
білірубін, креатинин, сечовина, калій, натрій, глюкоза), серологічне
дослідження сироватки крові (число AESyS, число AESTO, С-реактивний протеін,
реакція Ваалер-Роузе-титр аглютинації), загальний аналіз сечі.
Критеріями виключення пацієнта з подальшого обстеження за даною програмою було
виявлення артеріальної гіпертензії (систолічний АТ вище 140 мм рт.ст.,
діастолічний АТ вище 90 мм рт.с.), отримання верифікованого ревматичного
анамнезу, гострі форми ІХС, наявність порушень серцевого ритму
(атріо-вентрикулярні блокади І-ІІІ ступеня, синдром слабкості синусового вузла,
синдром преекситації, постійна форма фібриляції передсердь, пароксизмальні
атріо-вентрикулярні та шлуночкові тахікардії), наявність супутніх захворювань
(бронхоспастичний синдром, печінкова недостатність, ниркова недостатність,
ендокринна патологія, онкологічна патологія).
У 305 пацієнтів було виявлено стабільні форми ІХС. Серед них було 42 особи
жіночої статі та 263 особи чоловічої статі. Середній вік таких хворих становив
(54,3±5,7) роки. Толерантність до фізичного навантаження оцінювали за даними
велоергометрії за стандартною методикою.
Діагноз ІХС остаточно визначали на підставі результатів
коронаровентрикулографії при виявленні стенозування магістральних коронарних
артерій не менше 50-75 %, а також за наявністю ознак великовогнищевого
кардіосклерозу на стандартній електрокардіограмі.
Коронаровентрикулографію за методом Judkins M.P. (1967) [237], яку було
проведено 247 пацієнтам, виконували у відділенні ендоваскулярної хірургії
Інституту кардіології імені акад. М.Д.Стражеска (керівник – д.мед.н., професор
Соколов Ю.М.). У 183 пацієнтів з ІХС в анамнезі були документальні свідчення
про перенесений великовогнищевий інфаркт міокарда давниною 6-18 місяців.
У 82 пацієнтів було встановлено діагноз хронічний міокардит, серед них було 37
осіб жіночої статі та 45 осіб чоловічої статі. Середній вік таких хворих
становив (43,4±8,6) роки. Діагноз визначали у відповідності до класифікації,
рекомендованої VI Національним конгресом кардіологів України (2000), на
підставі результатів клінічного, біохімічного, а також розгорнутого
імунологічного обстеження.
Імунологічне обстеження включало визначення числа лімфоцитів з різними
антигенними детермінантами (CD4, CD8, CD16, CD95) за допомогою моноклональних
антитіл з урахуванням реакцій на поточному цитофлюориметрі (Beckman Diskenson,
США), визначення CD4/CD8, функціонального стану нейтрофілів та моноцитів крові,
поглинальної здатності моноцитів з врахуванням процента фагоцитоза та
фагоцитарного числа за методом Івчик Т.В. (1981), та внутрішньоклітинного
кисневозалежного метаболізму в НСТ-тесті (спонтанному та індукованому
пірогеналом 1,25 мкг/мл) за методом А.В. Segal (1974), резервні можливості
нейтрофілів та моноцитів визначали за різницею між показниками спонтанного та
індукованого НСТ-тесту. Рівень циркулюючих імунних комплексів оцінювали методом
осадження поліетиленгліколем за С.Digeon (1977); рівень антитіл із тканин
міокарда – за методом Н.І.Кондрашової (1987); рівень протизапальних цитокінів –
інтерлейкіна (ІЛ)-1, ІЛ-6, тумор-некротизуючого фактора та антизапальних
інтерлейкінів (ІЛ-4, ІЛ-10) методом імуноферментного аналіза з використанням
тест-систем (Amersham, США та “Протеиновий контур”, Росія), рівень IgЕ та
С-реактивного протеіна – кількісним методом з використанням наборів Hoffman La
Roche (Швейцарія). Імунологічне обстеження проводили у відділі імунології
Інституту кардіології ім. М.Д.Стражеска (керівник – доктор біологічних наук
Гавриленко Т.І.).
Функціональний стан обстежених пацієнтів, який оцінювали за клінічними
критеріями Нью-Йоркської Асоціації серця (1964) на основі скарг, даних
об’єктивного огляду і результатів проб з дозованим фізичним навантаженням,
відповідав І-ІІІ ФК. Використовували пробу з дистанційною ходою на протязі
шести хвилин та/або велоергометрію за стандартною методикою. У 39 пацієнтів з
ІХС клінічні симптоми СН відповідали І ФК, у 104 осіб встановлено СН ІІ ФК, у
162 осіб – ІІІ ФК. У 11 пацієнтів з хронічним міокардитом визначено СН І ФК, у
28 осіб клінічні симптоми відповідали СН ІІ ФК, у 43 осіб встановлено СН ІІІ
ФК.
Об’єктивізація наявності синдрому СН у всіх пацієнтів проводилась за
результатами трансторакального комплексного ультразвукового дослідження серця.
Відповідно "Рекомендаціям Єв
- Київ+380960830922