Ви є тут

Порівняльна оцінка впливу триметазидіну, мілдронату та кардонату на дисфункцію міокарду, ліпідний спектр крові і ліпопероксидацію у хворих на ішемічну хворобу серця

Автор: 
Коновалов Сергій Вікторович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U001273
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНТИНГЕНТУ ОБСТЕЖЕНИХ ХВОРИХ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика контингенту обстежених хворих
У відповідності до завдань та мети дослідження було обстежено 216 хворих на ІХС
- 143 чоловіки та 73 жінки. Їх вік коливався від 35 до 75 років і в середньому
становив 56,7±1,83 років. Обстежені особи перебували на стаціонарному лікуванні
у кардіологічному відділенні №1 міської клінічної лікарні №1 м. Вінниці та у
кардіологічному відділенні Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І.
Пирогова, а також мешкали у Вінницькому будинку-інтернаті геріатричного профілю
з 2001 по 2004 роки. Лабораторну діагностику виконували на базі Вінницької
обласної клінічної лікарні ім. М.І.Пирогова та в науковій лабораторії кафедри
факультетської терапії Вінницького національного медичного університету ім.
М.І. Пирогова.
В дослідження включали хворих зі стабільною стенокардією напруги ІІ-ІІІ ФК та
ознаками хронічної серцевої недостатності (ХСН) не вище ІІІ ФК за класифікацією
NYHA. Враховували ознаки атеросклеротичного ураження аорти та периферійних
артерій, а також спадковість і наявність факторів ризику ІХС: гіподинамії,
зайвої ваги тіла, паління, артеріальної гіпертензії.
Діагноз ІХС був верифікований на основі скарг, анамнезу (типові напади
стенокардії та 51,4% хворих перенесли раніше інфаркт міокарду), і був
підтверджений результатами загальноклінічного обстеження та інструментальних
(ЕКГ, в тому числі добовий моніторинг ЕКГ, ехокардіографічне дослідження,
велоергометрія) і лабораторних даних. Діагноз серцевої недостатності та її
вираженість встановлювалися на підставі клінічних симптомів і підтверджувались
даними тесту 6-хвилиної ходьби.
В дослідження не включали хворих з гострими формами ІХС та гострим порушенням
мозкового кровообігу, давністю інфаркту міокарду менше 6 місяців, блокадами
провідної системи серця, наявністю додаткових шляхів проведення, синдромом
слабкості синусового вузла, хронічними обструктивними захворюваннями органів
дихання, метаболічними розладами та поганою візуалізацією структур серця за
даними ехокардіографічного дослідження. У жодного з включених у дослідження
хворих не було значної артеріальної гіпертензії, а також протипоказань до
призначення b-адреноблокаторів.
Контрольною групою слугувала репрезентативна за віком група практично здорових
осіб - 53 чоловіки (34 чоловіки та 19 жінок) віком від 47 до 74 років (середній
вік 56,6±1,63 років), обстежених амбулаторно.
Для лікування пацієнти отримували антиангінальну терапію, що включала нітрати
(кардікет 40-80 мг/доб). Напади стенокардії купували за допомогою
нітрогліцерину. Для корекції симптомів хронічної серцевої недостатності (ХСН)
застосовували інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ) (каптопріл
75-100 мг/доб) та сечогінні (фуросемід 40-80 мг 1-2 рази на тиждень). Крім
того, пацієнтам призначали ацетилсаліцилову кислоту (аспекард 100 мг/доб) у
якості антиагреганту. В комплексне лікування обстежених хворих було додано
b-адреноблокатор атенолол в добовій дозі 50-100 мг. Підбір дози атенололу
проводився шляхом титрування, починаючи з мінімальної дози 25 мг 1 раз в день,
з подальшим збільшенням дози до максимально переносимої. У призначенні
b-адреноблокатору керувались цифрами артеріального тиску та частотою серцевих
скорочень (ЧСС).
Хворих в залежності від важкості перебігу захворювання розподілили на дві
клінічні групи. Першу групу склали 105 (48,6%) хворих на ІХС, які не мали в
анамнезі ІМ; другу – 111 (51,4%) пацієнтів на ІХС, що перенесли ІМ не раніше,
ніж за 6 місяців від початку дослідження.
В табл. 2.1 представлено розподіл обстежених хворих у залежності від статі та
віку.
Таблиця 2.1
Розподіл обстежених хворих в залежності від статі та віку
Стать та вік обстежених
Контрольна група
(n=53)
Хворі на ІХС без ІМ
(n=105)
Хворі на ІХС з ІМ
(n=111)
Всього
Чоловіки
Жінки
34 (64,2%)
19 (35,8%)
56 (53,3%)
49 (46,7%)
87 (78,4%)
24 (21,6%)
177 (65,8%)
92 (34,2%)
Середній вік (30-44)
Зрілий вік (45-59)
Похилий вік (60-74)
47
77
24
72
39
4 (1,5%)
196 (72,9%)
69 (25,6%)
Середній вік у роках
56,6±1,63
56,1±0,94
57,4±0,8
56,7±1,83
Наведені дані свідчать, що співвідношення чоловіків та жінок в клінічних групах
обстежених хворих та групі контролю було приблизно однаковим. Середній вік
пацієнтів коливався від 56,1 до 57,4 років без суттєвої різниці. Згідно з
геронтологічною класифікацією (1982) всі хворі були розподілені на осіб
середнього (від 30 до 44 років), зрілого (від 45 до 59 років), похилого (від 60
до 74 років) та старечого (75 років і старше) віку. В усіх клінічних групах
частіше спостерігались хворі похилого та зрілого віку. Вони склали переважну
більшість контингенту обстежених – 97,4%.
Всі обстежені хворіли на стабільну стенокардію напруги ІІ-ІІІ функціональних
класів. Тривалість основного захворювання становила від 1 до 12 років і в
середньому склала 7,9±0,22 років. При аналізі тривалості ішемічного анамнезу в
клінічних групах суттєвої різниці не виявлено (табл. 2.2). Давність інфаркту
міокарду коливалась від 7 міс до 12 років, 15 (17,6%) хворих перенесли інфаркт
міокарду повторно.
Таблиця 2.2
Розподіл обстежених хворих в залежності від тривалості основного захворювання
та функціонального класу стабільної стенокардії напруги
Показники
Хворі на ІХС без ІМ
(n=105)
Хворі на ІХС з ІМ
(n=111)
Всього
Середня тривалість ІХС в роках
7,6±0,74
8,4±0,75
7,9+0,22
Стенокардія
ІІ ФК
ІІІ ФК
77 (73,3%)
28 (26,7%)
55 (49,5%)
56 (50,5%)
132 (61,1%)
84 (38,9%)
Переважну більшість обстежених (61,1%) склали пацієнти зі стабільною
стенокардією напруги ІІ ФК, реш