РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика обстежених хворих
Обстежено 81 хворого на ІХС: стабільну стенокардію напруження ІІ-ІІІ ФК за класифікацією Канадської асоціації кардіологів (Canadian Cardiovascular Society's functional classification system) віком від 38 до 72 років (середній вік 57,16±1,2 років). Із них жінок було 16 (19,75%), чоловіків - 65 (80,25 %). Загальна тривалість ІХС склала від 6 місяців до 6,3 років (середня тривалість - 3,77±0,93 років). 45 пацієнтів (55,5%) мали в анамнезі інфаркт міокарда від 6 місяців до 5 років, у 56 хворих (69,1%) діагностовано супутню АГ. Хворі знаходилися під наглядом в середньому 4,31±0,67 місяців. Пацієнти перебували на обстеженні та лікуванні в Дніпропетровському обласному клінічному діагностичному центрі та кардіологічному відділенні Дніпропетровської обласної клінічної лікарні
ім. І.І.Мечнікова.
У 37 пацієнтів (45,7%) спостерігалася стабільна стенокардія напруження ІІ функціонального класу (ФК), у 44 (54,3%) пацієнтів - ІІІ ФК. Хронічна серцева недостатність (ХСН) І стадії (за класифікацією М.Д.Стражеска та В.Х.Василенка) виявлена у 55 хворих (67,9%), ІІА стадії - у 26 хворих (32,1%). Хворі були включені в дослідження згідно з критеріями діагностики ІХС: стабільної стенокардії напруження відповідно до протоколу МОЗ України №436 від 03.07.06. "Про надання медичної допомоги за спеціальністю "Кардіологія", 2006, з урахуванням методичних рекомендацій Європейської спілки кардіологів з діагностики та лікування стабільної
стенокардії (2006). [102, 74, 75]. До дослідження не включали пацієнтів за такими ознаками: нестабільна стенокардія, інфаркт міокарда до 6 місяців,
аритмії серця (миготлива аритмія, тріпотіння передсердь, пароксизмальна тахікардія), атріовентрикулярні блокади І, ІІ, ІІІ ступеня, синдром слабкості синусового вузла, ЦД, гіпотиреоз, порушення скоротливої функції міокарда (фракція викиду лівого шлуночка<40%), ниркова та печінкова недостатність. Для верифікації діагнозу ІХС використовували дані скарг хворих за допомогою опитувальника Роуза [263], дані анамнезу, об'єктивні дані, а також інструментальні методи дослідження (електрокардіографію, ехокардіо-графію, коронарографію).
Лабораторна діагностика:
Обов'язкові дослідження
1. Загальний аналіз крові та сечі.
2. Рівень глюкози крові натще.
3. Визначення в сироватці крові рівня загального холестерину, ТГ, калію, натрію, креатинину, аланінової трансамінази, аспарагінової трансамінази, білірубину [102].
Крім того, проводили визначення рівня інсуліну, С-реактивного протеїну, фактора некрозу пухлин-?, фібриногену, ЛПНЩ та ЛПВЩ.
Згідно зі стандартами неінвазивна діагностика ІХС включала: вимірювання АТ, проведення електрокардіографії (ЕКГ) в 12 відведеннях, велоергометрії, ехокардіографі, коронарографії, рентгенографії органів грудної клітини. В роботі використовувалося також визначення функції ендотелію в реакціях із реактивною гіперемією та в пробі з нітрогліцерином. Крім коронарографії, всі дослідження виконували в динаміці до та після лікування ?-адреноблокаторами - метопрололом та карведілолом. Проводили статистичну обробку цифрових даних.
При аналізі клінічних проявів стенокардії вивчалися такі показники: наявність і локалізація болю, частота нападів, фактори, що впливають на виникнення нападу стенокардії та які сприяють зменшенню або припиненню болю, тривалість нападу стенокардії, кількість таблеток нітрогліцерину, які споживали хворі для припинення нападів стенокардії. Оцінювалися немодифіковані фактори ризику ІХС: вік, стать, наявність менопаузи, спадкове обтяження на ІХС, а також модифіковані: рівень АТ, дисліпідемія, паління, ожиріння, гіподинамія.
Всім хворим було проведено вимірювання об'єму талії та стегон, зросту, а також визначалася маса тіла. Для оцінки розподілу жирової тканини в організмі в клінічній практиці використовують такі показники: об'єм талії (ОТ) в см та його співвідношення з об'ємом стегон (ОС) (ОТ/ОС). Ожиріння вважають абдомінальним, якщо у жінок об'єм талії більше 88 см, а величина ОТ/ОС >0,8, у чоловіків ОТ>102 см, ОТ/ОС>0,95. Існують дані, що безпосередньо за величиною об'єму талії можна робити висновок про абдомінальний тип ожиріння. У рекомендаціях Європейських експертів значиться, що за показники абдомінального ожиріння можна вважати: ОТ у чоловіків - 94 см та 80 см у жінок [42, 79, 93]. ОТ у чоловіків 102 см та у жінок - 88 см є прямою вказівкою на необхідність зниження маси тіла.
Існують декілька способів розрахунку належної маси тіла, але найбільш правомірним є індекс маси тіла (ІМТ) Кетле, який визначають за формулою:
ІМТ= маса тіла в (кг)/[зріст(м)] ?. (2.1.)
Згідно з цією формулою, робоча група експертів ВООЗ у 1997 році в Женеві розробила класифікацію ожиріння у дорослих. ІМТ є показником пропорційності маси тіла до зросту, а не точним відображенням кількості жиру в організмі [40, 116]. За нашими даними, об'єм талії в обстежених хворих більшою мірою корелював із ІМТ, тому в роботі при розподілу хворих на групи використано розрахунок ІМТ Кетле. Пацієнти були розподілені на три групи з урахуванням наявності порушення жирового обміну.
Групи дослідження хворих на ІХС:
І група - 15 хворих з нормальною масою тіла, ІМТ 18,5-24,9;
ІІ група - 31 хворий з надлишковою масою тіла, передожирінням, ІМТ 25,0-29,9;
ІІІ група - 35 хворих з ожирінням І ступеня, ІМТ 30,0-34,9.
Контрольна група - 20 обстежених (ІМТ 19,3-26,1), зіставлених за віком та статтю, без ІХС. Больовий синдром у грудній клітці оцінювали згідно з класифікацією болю за рекомендаціями ACC/AHA/ACP-AS IMP [131]. У таблицях розраховували відсоток як відношення кількості пацієнтів із патологією до відповідної кількості хворих у даній групі. Характеристика скарг хворих по групах представлена в табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Характерист